Із приходом радянської влади, у грудні 1939 року була прийнята «Постанова № 1545 Ради Народних Комісарів (РНК) УРСР від 19 грудня 1939 року про організацію закладів культури і мистецтва в шести новоутворених західних областях України і проведення цієї реорганізації мистецьких установ і навчальних закладів Раднаркомом УРСР і ЦК КП(б)У», згідно з якою передбачалося створити у Львові «державну обласну філармонію із симфонічним оркестром, українською хоровою капелою, з сектором естради та солістами» та «надати для філармонії приміщення «Казіно де Парі» (тепер – Молодіжний театр ім. Леся Курбаса). У той же час будинок на вул. Чайковського, 7, де зараз знаходиться філармонія, який на той час ще належав ГМТ-ПМТ, одним із наступних пунктів цієї установи було звільнено «від приватних мешканців та кінотеатру «Аполло» і передано Державній українській консерваторії з польським відділом.
Символічно, що вже наступного після постанови дня, 20 грудня 1939 року під батутою Ісаака Паїна, 27-річного дириґента, випускника Київської консерваторії, вперше виступив новостворений симфонічний оркестр. Колектив утворили при Обласному радіокомітеті. У програму концерту увійшла Перша симфонія П. Чайковського, “Героїчна увертюра” В. Косенка, «Українська рапсодія» В. Барвінського та фортепіанний концерт Ф. Шопена, солістом у якому виступив знаний львівський піаніст Леопольд Мюнцер.
Ісаак Паїн
Активне концерне життя філармонії розпочалося у лютому, адже саме тоді вже згадуваний оркестр при Обласному радіо реорганізували в симфонічний оркестр Львівської державної обласної філармонії (складався 55 музикантів). Очолив його Ісаак Паїн (1912-1999). Також до роботи в оркестрі запросили львівського дириґента та композитора – Миколу Колессу (1903-2006).
Також одним з важливих етапів виконання вищезазначеної постанови був початок роботи Державної хорової капели «Трембіта», до складу якої увійшли співаки чоловічого хору Дмитра Котка, жіночого хору студенток Української гімназії сестер Василіянок і Малої духовної семінарії у Львові, «Студіо-хору» Миколи Колесси, хору товариства «Львівський Боян», деякі випускники Духовної семінарії та Богословської академії. Першим керівником новоствореного хору став Дмитро Котко. За рік з часу «створення» (а фактично – перейменування) Львівська державна обласна філармонія дала в місті та області 1973 концерти, з яких 65 симфонічних та 1387 естрадних.
Ісаак Паїн і Микола Колесса з концертмейстерами груп оркестру Львівської філармонії (1949)
До сектору естради належав колектив «Теа-джаз», керований Єжи Варсом, та 26 штатних виконавців. Створений був також сектор солістів – 17 осіб. На той час штат філармонії перевищував три сотні осіб, з них – 270 творчих працівників.
Окрім колишнього Казино де Парі, адміністрація філармонії займала частину приміщень на Марійській площі (тепер – площа Міцкевича, 4), а репетиції відбувалися здебільшого в колишньому кафе «Штука» по вулиці Червоноармійській (тепер – Івана Франка), 25. Та все ж, зважаючи на належні акустичні та сценічні умови, великий зал на 720 місць, більшість концертів продовжували проводити в консерваторії на вул. Чайковського, 7 (до 1944 р. – вул. Хорунщизни, 7).
Насичена діяльність Львівської філармонії протривала лише трохи довше одного сезону – до 22 червня 1941 року. У період нової – гітлерівської – окупації та важкої воєнної дійсності музична культура міста зазнала величезних втрат як моральних, так і фізичних.
Теа-Джаз на гастролях у Тегерані (1942)
Були знищені знані львівські музиканти-євреї Юзеф Коффлєр, Леопольд Мюнцер, Марек Бауер та багато інших. Припинила свою діяльність консерваторія і філармонія. У будинку на Чайковського, 7 розташувався військовий шпиталь, внаслідок недбалого ставлення постраждав інструментарій, бібліотечні фонди, орган у концертному залі. Капела «Трембіта», яку початок війни застав на гастролях у Саратові, продовжувала виступати містами Росії, а згодом була евакуйована в Казахстан.
Через місяць після того, як у липні 1944 року у Львів вдруге ввійшли радянські війська, на офіційному рівні почалось активне відродження музичного життя міста. 22 серпня 1944 року Рада Народних Комісарів та Центральний комітет Комуністичної партії України дозволили Управлінню у справах мистецтв поновити роботу Львівської державної обласної філармонії. Від цього часу Львівська філармонія, діяльність якої була припинена, а згодом відновлена після бурхливих воєнних подій, безупинно продовжувала свою діяльність та увійшла в третє тисячоліття як одна з потужних одиниць світового філармонічного руху.
На 1 січня 1945 року Львівську філармонію репрезентували:
- Симфонічний оркестр у складі 76 осіб: у повоєнний час оркестр довелося комплектувати заново, що відбулося спільними зусиллями Ісаака Паїна, Діонізія Хабаля, Нестора Горницького і Миколи Колесси. Художнім керівником та дириґентом оркестру став М. Колесса, а дещо згодом, після повернення з фронту посаду головного дириґента обійняв І. Паїн;
- Хорова капела «Трембіта» (61 учасник, художній керівник – О. Сорока);
- Відділ естради (25 осіб, художній керівник – К. Бенц);
- Джаз-оркестр (12 учасників, музичний керівник – Ф. Муха);
- Оркестр народних інструментів (музичний керівник – Т. Дітріх);
- Театр мініатюр (режисер – Й. Стадник).
Та фактично перший «післявоєнний» концерт Львівської філармонії відбувся буквально через три дні після завершення воєнних дій у місті, 30 липня 1944 року а участі симфонічного оркестру під батутою Адама Солтиса. Його програму склали «Урочиста увертюра» М. Мясковського, «Меланхолійний вальс» С. Людкевича, Мазурка з опери «Галька» С. Монюшка, симфонічні поеми З. Носковського «Степ» та К. Сен-Санса «Юність Геракла».
Другим концертом дириґував Микола Колесса. Звучали Друга симфонія П. Чайковського, «Українська рапсодія» В. Барвінського та увертюра з опери «Оберон» К. М. фон Вебера. Далі симфонічний оркестр Львівської філармонії під батутою молодого дириґента Вітольда Кшемєнського виконав Симфонію С. Франка, «Байку» С. Монюшка, «Ніч на Лисій Горі» М. Мусоргського та увертюру до опери «Тарас Бульба» М. Лисенка.
Проте послідовно впроваджуваний «польський блок» музичних композицій не врятував оркестр від від’їзду польських кадрів: впродовж двох наступних років 126 осіб (із загального творчого складу у 184 особи) виїхали до Польщі. Тож нове обличчя оркестру сформували випускники українських, а ширше – радянських консерваторій, колишні працівники інших творчих колективів.
Цей факт позитивно вплинув на рівень іменитого львівського колективу, а вже до початку 50-х рр. із ним встигли виступити такі відомі в Європі дириґенти, як Геннадій Рождєствєнскій, Рейнгольд Глієр, солісти – Давид Ойстрах, Генріх Нейгауз, Святослав Ріхтер, Яків Зак. Відбулися авторські вечори Бориса Лятошинського, Левка Ревуцького, Пилипа Козицького, Рейнгольда Глієра.
Ісаак Паїн і Давид Ойстрах
Поруч із І. Паїном та М. Колессою третім дириґентом у Львівському симфонічному оркестрі блискуче зарекомендував себе молодий Юрій Луців. Згодом він ще повернеться до цього оркестру у 1987-1989 рр. вже визнаним в Україні та світі Маестро.
З 1964 по 1987 рік симфонічний оркестр очолював Дем’ян Пелехатий (1926-1994), який плідно працював із колегами Романом Филипчуком (нар. 1947) та Ігорем Сімовичем. У цей період із оркестром виступали зірки європейської та світової величини: дириґенти Бруно д’Астолі, Акіс Балтіс, Олександр Гаук, Лео Гінзбург, Баліс Дваріонас, Вероніка Дударова, Мічоусі Інсуе, Джансуг Кахідзе, Кирило Кондрашин, Еверест Лі, Фуат Мансуров, Кармен Мораль, Євген Мравінський, Жорж Окторс, Микола Покровський, Ніколае Попеску, Наполео Сіес, Констянтин Сімеонов, Саулюс Сондецкіс, Стефан Турчак, Арвід Янонс. Хоровими та симфонічно-хоровими полотнами дириґували Олександр Свєшніков, Олександр та Борис Алєксандрови, Геннадій Цитович, Володимир Мінін, Владислав Чернушенко, Григорій Верьовка, Анатолій Авдієвський та ін. На запрошення Львівської філармонії приїжджали також і провідні академічні колективи – симфонічні оркестри та хорові капели – фактично з усіх «союзних» республік.
У цей період у Львові не раз виступали знані музиканти: піаністи Генріх та Станіслав Нейгаузи, Святослав Ріхтер, Еміль Гілельс, Марія Юдіна, Марія Грінберг, Дмитро Башкиров, Рудольф Керер, Тетяна Ніколаєва, Дмитро Паперно, Павло Серебряков, скрипалі Борис Гутников, Давид та Ігор Ойстрахи, Віктор Третьяков, Віктор Пікайзен, віолончелісти Святослав Кнушевицький, Мстислав Ростропович та ін. Протягом кількох десятиліть у філармонії відбувалися авторські концерти Дмитра Кабалевського, Дмитра Шостаковича, Альфреда Шнітке, Арама Хачатуряна, а також українських митців – Станіслава Людкевича, Адама Солтиса, Миколи Колесси, Анатолія Кос-Анатольського, Євгена Козака, Романа Сімовича, Мирослава Скорика тощо.
Саме на філармонійній сцені свої перші кроки зробили сьогодні всесвітньо відомі українські музиканти – Олег Слободяник, Богодар Которович, Степан Турчак, Олег Криса, Ольга Басистюк.
Симфонічний оркестр Львівської філармонії. Головний дириґент – Дем’ян Пелехатий
У 1962 році Львівська філармонія остаточно перебралася у будівлю на Чайковського, 7. До цього установа для концертів орендувала Концертний зал консерваторії (остання у цей час якраз займала сучасне приміщення філармонії), а її адміністративний корпус розташовувався на вул. Червоноармійській (тепер – І. Франка), 25. Тепер усі структури перебували в одному будинку. Також за цією адресою, як і сьогодні, розташовувалися Львівське музичне училище та обласна організація Спілки композиторів України.
До 1962 року на вул. І. Франка, 25 відбувалися і репетиції симфонічного оркестру, а на розташовані поруч літій естраді – концерти під відкритим небом. Згодом цю традицію частково відродили на сцені в Парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького, а найбільш плідне продовження ця традиція отримала у 80-і рр. – у травневих «серенадах» фестивалю «Віртуози». На початку ХХІ століття Львівська філармонія продовжує берегти традицію концертів просто неба: у різних локаціях міста виступають філармонійні колективи, ансамблі та солісти.
Поруч з активним розвитком оркестрового виконавства важливою сторінкою в історії філармонії перших післявоєнних років була діяльність ансамблю оперети, створеного у 1945 році. Він здобув широке коло шанувальників та був відомим під назвою «Львівська естрада». До нього входили артисти, що прибули з Харкова, Києва, Москви, Ленінграда, у тому числі Михайло Водяний, Євгенія Дембська, О. Ковбасинська, О. Герц. У 1947 році на основі цього колективу, а також Державного музичного театру мініатюр створили Театр музичної комедії. Його головним дириґентом став композитор Климентій Бенц, який також керував сектором естради у філармонії. Тепер цей театр широко відомий як Одеський академічний театр музичної комедії імені М. Водяного, а саме Львівська філармонія стала колискою для цієї установи.
Концертний зал філармонії. Радянський період
Із 1959 року при філармонії працював ансамбль пісні і танцю «Верховина» з Дрогобича, який згодом став самостійним колективом. Не тривалим був шлях джаз-оркестру. Пізніше вакантну посаду «легкої музи» під крилом філармонії посіли т. зв. ВІА (вокально-інструментальні ансамблі). Саме при філармонії функціонував відомий ансамбль «Ватра». Одним із першопроходьців нового жанру був львівський музикант, композитор Михайло Мануляк. Ім’я багатолітнього керівника «Ватри» Ігоря Білозора стало одним із синонімів української пісні.
Впродовж цього періоду також важливою ділянкою роботи філармонії були систематичні т. зв. «виїзні» події. Колективи та музиканти виїжджали до міст і сіл Львівської області. Не менш активними були гастрольні поїздки різними куточками України та за її межами. Також на сцені філармонії виступали симфонічні колективи з Литви, Молдови, Грузії та ін. республік колишньої СРСР, хорові капели з Росії, Вірменії, Білорусі, Молдови тощо, хори, ансамблі пісні і танцю, оркестри народних інструментів та оркестрові колективи з різних країн Східної Європи.
У 1979 році у зв’язку із 100-річчям від дня народження Станіслава Людкевича концертному залу філармонії присвоєно ім’я композитора.
Відзначення 100-річчя Станіслава Людкевича на сцені Львівської філармонії
Під кінець «радянського» періоду до складу філармонії входили симфонічний оркестр, камерний оркестр (сформований на базі симфонічного, керівник – Володимир Дуда), ансамбль віолончелістів (керівник – Адріан Білинський) та квінтет духових інструментів. До творчого склад також належав ансамбль солістів, зокрема співачки Оксана Кровицька, Богдана Хідченко, Ніна Руденко, читці – Олег Батов, Лариса Родзь, Емма Дікарєва, тріо бандуристок, ВІА «Ватра», «Мальви» та «Ореол» та театр ліліпутів. До 1993 року до філармонії належала також хорова капела «Трембіта».
_____
(За матеріалами видання – Львівська філармонія: до і після століття. Львів, 2006. 76 с.)
Фото з приватного архіву родини І. Паїна та архіву Львівської філармонії