Польська версія тут

Міхал Русінек

 

 

РОДИННИЙ АЛЬБОМ

Опера для дітей

 

 

особи:

ВОНА – сопрано

ВІН – контратенор

 

Увертюра

Обоє сидять на канапі і нудьгують. ВІН тримає в руці пульт від телевізора і перемикає канали, ВОНА – смартфон. Увертюра містить музичні вставки з телепрограм та інтернет-ресурсів.

 

Сцена 1

ВОНА:

Гей, брате, мені нудно. Зробимо щось класне?

Від березня чи лютого в цих стінах скніти сил немає.

Все життя онлайн, і десь усі далеко.

Дістанемо якусь настільну гру? Ми в дитинстві грали, тому згадати буде легко.

А може заліземо на горище? Чи в шафі щось знайдемо?

З нудьги тієї скоро всі поснемо!

 

ВІН (дует):

(Вимикає телевізор і тягнеться до фотоальбомів, які лежать перед ними на столику. Здмухує з них пил, обоє заходяться кашлем і починають співати, гортаючи сторінки; на екрані за ними видно старі чорно-білі родинні фото)

Глянь, я на даху знайшов альбоми

у тих альбомах рідних повно:

прадядьки і пратітки

прапредків не злічити,

прабабці, прадідусі

в парку і на кораблі.

 

ВОНА:

Лише одне на фото

я втямити не можу:

чому це світ їх цілий

був тільки чорно-білий?

 

ВІН і ВОНА:

Був тільки чорно-білий?

Був тільки чорно-білий?

 

 

ВІН:

(відкриває останні сторінки одного з альбомів, на екрані з’являються кольорові «фото» їх двох, так само одягнених, але значно молодших)

ВОНА:

О, це ж ми! Я і ти!

І наші фото чудові,

бо кольорові!

 

ВІН (арія):

Ошукав мене наш тато,

казав, матиму я брата.

Доля – хитрая лисичка,

народилася сестричка.

Як гратись з сестрами в війну?

Як вона вдягне ту броню?

З такою ручкою, ніжкою малою

може бути… медсестрою.

(Одягає їй на голову шапочку медсестри)

 

 

ВОНА (арія):

Знаємо – в теорії і на ділі –

навіщо нам батьки потрібні

і, зрештою, також знаєм,

що часом користь з них маєм,

батьки можуть милі бувати,

(як хочуть увагу приспати).

У них є інстинкт материнський,

але вони чинять по-свинськи:

нізвідки, в середині літа

нам хочуть брата народити!

 

ВІН (встає і кланяється):

Брата! Брата! Брата!

 

Сцена 2

На екранах на сцені з’являється блакитний кахель, як на стіні ванної кімнати

 

ВОНА

А пам’ятаєш як мама з нас сміялась, коли ми обстукували плитки?

ВІН

Обличчя мала грізніше, ніж наші учительки!

ВОНА

Але врешті зайшлася сміхом,

ВІН

Що рознісся по всьому дому ехом…

 

ВОНА (дует)

Обстукай кожну плитку

– куточок і щілинку –

Бо завжди є десь така плитка,

за якою таємна скринька,

а в ній – золота злитки

чи ланцюжок прабабці,

чи ледь купюрі зім’яті,

сапфіри і діаманти

чи ульотний, стильний

телефон мобільний.

 

ВІН

Обстукай кожну плитку

– куточок і щілинку –

Бо завжди є десь така плитка,

за якою таємна скринька,

а там магічна книга,

яку сховала відьма,

паличка чарівниці,

вагон від залізниці

або ульотна, нова

приставка кишенькова.

 

ВОНА і ВІН

Обстукай кожну плитку

– куточок і щілинку…

А Мама – як почує,

її це не здивує,

тільки постукає по скроні.

 

ВІН

Глянь, це наш тато, взимку. Але чому виглядає він дивно?

ВОНА

Бо розчарувався, очевидно.

ВІН

Наш тато?

ВОНА

А у всьому винна – лопата!

 

ВОНА (дует)

Стоїть в куті лопата,

що купив вчора тато,

казав:

 

ВІН

«Буде на літа.

Це хороша лопата».

 

ВОНА

Скінчилась літа пора,

зима натомість прийшла,

сніг ми разом із татом

відгортаєм лопатою.

Марно вам тут вгадати,

що ж то сталося в тата:

Трррах! І вже по лопаті!

Трісла навпі́л в результаті.

Сказав із сумом тато:

 

ВІН

«Роблять нас вар’ятами,

Кажуть, що та лопата

служити може літа…»

 

ВОНА

«Не збрехали, татусю –

сказала я усміхнувшись,

– бо була це лопата

не на ЗИМИ, а ЛІТА».

 

Сцена 3

На екранах зникають плитки ванної кімнати і з’являється квартира

 

ВІН

Дивись, хто у нас тут на наступній сторінці. І щось ріже. Це наче петрушка.

ВОНА

І наче хтось їй співає арію просто на вушко.

 

ВІН (дует)

Як почула раз тенора

на кохання стала хвора!

Сам співав, а якби тріо,

тільки їй –

 

ВОНА

«О sole mio!»

 

ВІН

навіть була вже готова

стать дружиною тенора.

Та як скінчилася арія,

отямилась бабця Марія:

 

ВОНА

«Слухать цілий день тенора?

я коханням вже не хвора,

Більш ніж арії тенора

я волію рок-ен-рола!»

 

(тут можна зробити музичні вставки, що відсилають спершу до неаполітанської пісеньки, потім до рок-н-ролу)

 

ВІН

А ось і наш дідусь,

так сталось,

що ми ніколи його не знали. А шкода.

 

ВОНА

Хоч писав нам листи про те, що робить, про що думає, і яка в нього погода.

 

ВІН (арія, досить повільна)

Мій дідо був з мандрівників.

Його знав я лише з листів.

Їздив там і тут він світом,

більш ніж триста міст відвідав.

З дідусем хотів зустрітись.

Спланували зустріч в Римі,

але поки я дістався,

вже дідусь був десь на Кримі.

Звідти вислав лист останній

(пізніш отримали посилки).

Може десь він переїхав,

де не продаються марки?

 

Сцена 4

На екранах – концертна зала, наприклад філармонії

 

ВІН

А що за пані сидить біля піаніно в жовтій спідниці? Виглядає дуже поважно!

ВОНА

Це не піаніно, а фортепіано. І не спідниця, а сукня. Придивися, роззяво, уважно.

ВІН

Та я не роззява! Я знаю. Це наша прабабця, піаністка славна.

Ах, як вона грала!

 

ВОНА (арія)

Коли грала на фортеп’яно,

то плакали пани і пані.

і плакали, ну наче угору,

бо її гра притягала хмару.

хоч би день жаркий був, яких мало,

щойно гру починала – то лляло.

Тому як повінь в нас бушувала,

всі благали її щоб не грала.

Щоб засуха врожай не забрала,

у турне піаністка рушала.

Хтось раз був такий вдячний їй

за той вплив на якість врожаїв,

що прабабця сили зібрала,

і сумні твори грать перестала.

Відтоді грала на фортеп’яні

так, що сміялись милі пані,

і панове. І так, догори,

не збиралися більше хмари

не псувалася більш погода.

Ніби добре. Та трохи – шкода.

 

ВІН

А чому на цьому фото наш прадідусь освідчується художнику?

ВОНА

Здається, він не художника кохає,

(хоча таке кохання теж буває),

а намальовану художником чарівну даму,

що стала нашою прабабцею. А ми зараз про це заспіваємо:

 

ВІН (дует)

Поза сумнівом всяким

моделлю була прабабця.

фото шукали, та де там,

лишились тільки портрети

такого собі Пікассо.

І хоча тільки по пояс,

але на них не схожа

на таку як пані Джоконда:

 

ВОНА

квадратна її голова

і запасні носи два

і усмішка широка

від вуха аж до ока,

від шиї і на чоло

це зовсім не весело,

 

ВІН

Думаю, дуже дивний випадок стався,

що у неї дідусь закохався.

 

 

Сцена 5

 

На екранах зображення невеличкого містечка, щось схоже на штетл; навколо кілька родинних будиночків і маленька церква, де-не-де можуть бути надписи німецькою, де-не-де їдишем і кирилицею.

 

ВІН

А це хто? Так дивно вбраний? Не так, як решта родини. Трохи як чародій? Я маю рацію?

ВОНА

Не знаю, чи були в нашій родині чародії. Але в кожній родині є різні національності.

Мають дещо інші звичаї, в інші дні святкують свята.

Про них важливо пам’ятати.

 

ВІН

Великий мав капелюх

бороду довгу сиву,

серце дуже велике,

і душу добру, щиру.

 

ВОНА

Мав жінку як билинку,

і сам він був худенький,

І в них був магазинчик

в маленькому містечку.

 

ВІН

Раз прийшли якісь люди

і кілька слів сказали:

«Бороду довгу маєш,

тож звідси вимітайся».

 

ВОНА

З речами спакувався

Взяв жінку, як билинку,

За щастям він подався

По нових десь місцинках.

 

ВІН

Досі мабуть шукають,

хоч худнуть усе більше

так за століття схудли,

що видно їх все гірше.

 

ВОНА

Як нитки павутини,

якими вітер руха.

Часами видно тільки

тінь його капелюха.

 

Сцена 6

На екранах середньовічна ілюстрація. Мариністичні мотиви.

 

ВОНА

А це хто? З шаблею в руці і в спідничці? Бо це, якщо ти не знав, спідничка, брате.

ВІН

Це дівчинка, яка почувалася хлопчиком. У вас, дівчат, так теж буває.

Бо деякі хлопчики почуваються дівчатками.

І стають танцівниками чи навіть танцівницями (починає танцювати).

ВОНА

А дівчатка – піратами,

а точніше: піратками.

 

ВІН (арія)

Усі мали – як казав мій тато –

хоч одного в родині пірата.

Вербували підступні пірати

з кожної родини одного брата

і робили з них страшних піратів:

пострах живих і загробних світів.

 

(змінює голос на вищий)

 

Якщо неуважний пірат був,

замість брата – вербував сестру.

І хоч це на віру взяти важко,

наш родинний пірат – це піратка.

 

На екранах знову середньовічна ілюстрація, а цього разу – місто, наприклад Краків.

 

ВІН

Наш прапрапрадідусь був татарин, я маю рацію?

ВОНА

Знаю, і що з того? В нашій родині були різні нації.

ВІН

Але гадаю, треба дещо пояснити, особливо дітям з Кракова,

ВОНА

Щоб не думали, що це хтось в нашої родини одного відомого трубача атакував…

ВІН (арія)

Мій предок з Татар

якось нежить мав.

Сказав його тато: «Неборако!

У такому стані

лиш вдома спати

а не рушати завтра на Краків!».

Так через нежить

ІНШИЙ Татарин

у трубача потрапив зненацька.

Дяка іншому,

як слон сильному,

сьогодні є славна Вежа Маріацька.

 

ВОНА

Уффф. Тобто це не був хтось з нашої родини.

А ти? Чому зараз корчиш таку злякану міну?

ВІН

Глянь на це фото. В нашій родині була справжня чарівниця?

ВОНА

Тсссс! Це таємниця!

 

ВОНА (арія)

Розкажу вам страшну таємницю:

маємо в родині чарівницю.

Що? Не вірите? Слово честі!

Дуже давно жила на світі.

Хоча не літала на мітлі

і не варила отрут в котлі,

не мала ніс схожий на гачок

і не жила в хатинці з казок,

але такі закляття знала,

що будь-кого б зачарувала.

Раз парком гуляла звично

один пан шепнув: «чародійко»,

закляк, дав з каменем обручку,

отак нам стала за пратітку.

 

Сцена 7

На екранах – джунглі

 

ВОНА

А знаєш, хто на самісінькому кінці нашого альбому?

В кінці наших предків тлуму?

Хто ж є прапредком нас усіх?

ВІН

Знаю! І бачу, що цей хтось щойно на дерево заліз!

 

ВІН (дует у ритмі маршу)

Мавпа людиноподібна

раз на дерево влізла

і здавалась поки лізла

зовсім як людина спритна.

 

ВІН

А як вилізла та мавпа

на самий вершечок, он,

то на гілочку присіла

і запала раптом в сон.

 

ВІН

Снилось мавпі, що під гілку

став (на ноги лиш, без рук!)

її прапрапрапрапрапрапра-

прапрапрапрапраправнук.

 

ВОНА

Думка в мавпи: «Якось мало

має шерсті на свій вік.

Мавпа людиноподібна?

Мавподібний чоловік?»

 

ВІН

Ще не знала, ким є внук той

(прапрапрапрапрапрапра).

Ви вже мабуть здогадались,

що їй снився саме я!

 

ВОНА

Снилася їй саме я!

 

ВІН і ВОНА (показуючи на публіку)

Ти і ти, і ти – і я!

Ти і ти, і ти – і я!

 

(Обоє повертаються на диван з першої сцени і закривають альбом; на екрані з’являються мініатюрки усіх предків)

 

КІНЕЦЬ