30 років тому, у вересні-1994, свої перші репетиції розпочав Академічний камерний оркестр «Віртуози Львов».  За три десятиліття діяльності колектив став одним з провідних українських камерних оркестрів. Їхні концерти приваблюють як досвідчених поціновувачів інструментальної музики, так і меломанів, адже репертуар оркестру охоплює більшість музичних жанрів. Впродовж трьох десятиліть неодноразово змінювався й склад оркестру. Тож напередодні ювілейних заходів пʼять головних подій «Віртуозів Львова» виокремив музикант, який керував оркестром впродовж усіх 30 років — засновник та художній керівник «Віртуозів Львова» Сергій Бурко, скрипалька, яка декілька років тому приєдналась до колективу, Катерина Шалайська. А також музикознавиця, професорка й музична консультантка колективу — Любов Кияновська.

Запрошуємо прочитати повний матеріал в онлайн-газеті «Збруч».

Сергій Бурко, диригент: 

Почати хотілось би з подій 1994 року. Здавалося й тоді мистецтво не було на часі, однак оркестру пощастило мати в ці складні роки підтримку. Долучитись до створення нового колективу виявив ініціативу банк «Відродження» який очолював Іван Куркуна. Саме завдяки цій підтримці оркестр отримав змогу «стати на ноги», сформувати репертуар, вийти на великі сцени, а згодом і мати міжнародні гастрольні тури та співпраці. Усі позитивні критики, заповнені концертні зали, записи дисків — усе це було потім. Як і багатьом колективам, тоді нам потрібен був старт. 

Друга подія — співпраця і перший концерт з литовським диригентом Саулюсом Сондецкісом, який став головним експертом нашої віри в те, що оркестр може мати успіх саме у такому вигляді, з такою назвою і мати майбутнє. За його участі відбувся один із найкращих концертів колективу, де виконали Симфонію № 10 Фелікса Мендельсона та «Серенаду-ноктюрн» Вольфганга Амадея Моцарта. Я вважав Сондецкіса одним із найпотужніших експертів камерної музики, а створений ним Литовський камерний оркестр був еталонним серед подібних колективів, тож його відгук став особливо цінним: «З таким оркестром не соромно вступати в Берліні, в Лондоні, чи у Парижі».

Любов Кияновська, музикознавиця:  

По-перше, заснування оркестру було викликом відповідному часу – початків нашої Незалежності. Створення камерного оркестру стало відповіддю на думку, що в Радянському Союзі висока культура існувала тільки в російській столиці. Оркестр був реплікою на російський колектив “Віртуози Москви”, адже Львів завжди намагався утверджувати свою окремість і свої власні вартості, навіть коли це доводилось робити у завуальований спосіб. Тож найперше, створення цього оркестру було опозицією до жорсткого панування радянських наративів, демонстрацією свого незалежного мистецького світовідчуття.

 По-друге, дуже важливу роль у формування репертуару і концепції діяльності оркестру мав професор пана Сергія Івановича – видатний український диригент Юрій Луців. Один з улюблених учнів Миколи Колесси й, без перебільшення, музикант зі світовим іменем. Він є одним з небагатьох музикантів, котрим ще навіть десь на схилі радянських часів дозволено було виїжджати в США, тобто отримати цілком ясне відчуття, як формується світова культура і згодом це втілювати в оркестрі.

Катерина Шалайська, скрипалька: 

Для мене ключовими є не так події, як диригенти та програми. Великим відкриттям стали останні виступи з відомими музикантами з Києва — Наталією Стець та Юрієм Літуном. Диригенту під силу не лише докорінно змінити сприйняття твору слухачами, почути його наново, а й дати змогу оркестрантам почути себе по-новому, дати простір для їх власних емоцій. В такій роботі на сцені ми відкриваємо досі незнаних себе. На приклад, “Просвітлену ніч” Арнольда Шенберга ми виконували неодноразово і під керівництвом кожного з диригентів вона є різною. Попри те, що твір займає близько 30 хвилин, в ньому можна прожити події пʼятитомного роману і кожен диригент є його співавтором. Впевнені, що і публіка це відчула.