Завжди юний, осяйний, геніальний Моцарт – символ європейської культури в усій її пишноті. У Львові ж шанують не лише середущого Моцарта, а всю династію, особливо сина Вольфганга – Франца Ксавера – Львівського Моцарта. Інтелігентність та галантність музики якого особливо резонує з репертуаром оркестру «Віртуози Львова».

Тож саме цим колективом був започаткований проєкт «Три Моцарти», де звучала б музика трьох генерацій родини. Патріарха родини – Леопольда Моцарта, його сина та кращого учня – Вольфганга Амадея та Франца Ксавера Моцарта, спрага до незалежності якого привела у Львів, де й була написана частина його музики. З року в рік програми збагачувалися новими творами композиторів, які доповнювали аранжування музикантів та друзів оркестру. Так у цей вечір Рондо мі мінор Вольфганга Амадея Моцарта прозвучить в опрацюванні Андрія Карпяка – соліста концерту.

«Віртуози 45» стали нагодою для ще однієї знаменної події оркестру – презентації диска «Три Моцарти». Поміж суто інструментальних композицій в якому вирізняються шість пісень для голосу та оркестру Франца Ксавера Моцарта, які для «Віртуозів Львова» аранжував Володимир Дуда. Усі пісні датовані 1808-1815 роками – періодом служби Франца Ксавера у маєтках галицьких аристократів, а також перші роки перебування у Львові. Згодом, саме їх композитор представив і ширшій європейській публіці, утвердившись ще одним талантом, гідним прізвища Моцарт. У цей вечір віртуозний моцартівський фортепіанний супровід замінить не менш вишукане звучання оркестру, солюватиме з яким сопрано Софія Соловій.

1. Леопольд Моцарт (1719–1787). Симфонія ре мажор (Symphony in D major, Eisen D25)

Леопольд Моцарт був яскравою і багатогранною особистістю свого часу: талановитий гравер, бакалавр філософії Зальцбурзького університету, скрипаль придворної капели, автор однієї з найпрогресивніших шкіл гри на скрипці, яка досі залишається унікальним посібником для кожного, хто пізнає виконавську манеру епохи класицизму. Він був плідним композитором і гідним взірцем для свого геніального сина щодо багатства жанрів: шість університетських ораторій, сім мес; шість літаній і безліч менших духовних жанрів; 69 симфоній; чотири серенади; два дивертисменти; шість партит для оркестру; 12 концертів; численні камерні твори. 

Стиль Л. Моцарта вирізняється чутливістю, в його музика виявляє яскравий  хист до музичного живопису та звуконаслідувань. Наприклад, він часто включає у свої музичні зображення місцеве повсякденне життя: катання на санях, полювання, сільські весілля тощо.

Дослідники ще сперечаються щодо точної каталогізації та нумерації симфоніях митця. Але про їх спільні риси варто зауважити: вони значною мірою вийшли з епохи бароко, і їхня оркестровка скромна: як правило струнні, клавесин та дві валторни, деякі – призначені лише для струнних. Цикли 3 або 4 частинні, якщо в них є менует, то він як правило є другою частиною. В самому оркеструванні композитор відводить велику вагу самостійним мелодичним лініям низьких струнних, іноді альтові партії зовсім виключає, доручаючи провідну роль віолончелям. Іноді валторни використовуються в повільних частинах – це нетипово для його доби.

Струнні і дві валторни формують виконавський склад тричастинної симфонії D-dur, яка за тематичним каталогом Кліффа Айзена (Cliff Eisen thematic catalog system) має номер LMV VII:D25.

1. Allegro
2. Andante non poco
3. Presto

1. Франц Ксавер Вольфганг Моцарт (1791–1844). 

Рондо мі мінор для флейти та камерного оркестру, аранжування Андрія Карпяка.

Флейта для Ф. К. Моцарта була особливим інструментом. У жовтні 1806 р. 15-річним Моцартом–молодшим створено «Шість маленьких фрагментів» ор. 11 для флейти і двох валторн як фонову музику для балу князя О. Б. Куракіна, в той час – посла російського дипломатичного представництва у Відні, за посередництвом якого було укладено Тільзітський мир, а в січні 1810-го, вже у Підкамені постали три Сонати для флейти і піано-форте замовлені ще у 1808 році фірмою «Брайткопф & Гертель» в Ляйпцигу. В листі до друга юний музикант зазначав: «…я поступово нарешті знову повертаюся до свого ритму, я знову візьмуся за свою улюблену роботу, писатиму сонати з акомпанементом флейти. Ти й уявити собі не можеш, скільки задоволення приносить мені ця робота! Флейта – такий ніжний інструмент, вона так пасує до мого мрійливого темпераменту. Першу сонату в мі мінорі вже майже завершено. І вона мені – я це тобі можу написати як своєму другові – дуже добре вдалася. Вона така ніжна, така мелодійна! Пишучи її, я постійно думав про тебе, про нашу дружбу». Мати, Констанція, в липні 1809 року в листі до Карла в Мілан зазначала: «… відколи він у Польщі, він написав три сонати для флейти і клавіру. Я цим не вдоволена, надто мало для юнака, який має працювати і робити честь собі і своєму батькові…». На жаль досьогодні збереглася лише одна фінальна частина з однієї з сонат – Рондо e-moll (FXWM VI:10), яке до сьогодні користується великою популярністю.

• Шість пісень, тв. 21, присвята Емілії Шредер, аранжування Володимира Дуди

1. «Aus dem Französischen des J.J. Rousseau / Wie der Tag mir schleichet»
2. «Die Entzuckung»
3. «An die Bäche»
4. «Seufrer»
5. «An Sie»
6. «Le Baiser»

Звернемо особливу увагу на вокальний цикл Моцарта-молодшого. Всі пісні цього циклу постали протягом 1808-1815 рр., це роки його служби в родинах галицьких аристократів в Галичині та перші два роки перебування у Львові.

№ 1 «З французської за Ж.Ж. Руссо» («Коли тягнеться день)» / «Aus dem Französischen des J. J. Rousseau» («Wie der Tag mir schleichet») в перекладі німецькою, створена у Львові, в лютому 1815 року. За основу взято вірш «Romance» поета-класика Ж. Ж. Руссо (Jean-Jacques Rousseau), в німецькому перекладі Л. А. Ґоттера (Ludwig Andreas Gotter). 

Ця пісня – найновіша і, напевне, найчастіше виконувана під час його європейського гастрольного туру 1819-1821 років. 

6 листопада 1819 року в Гамбургу він ініціював концертну програму, де взяв участь як концертмейстер першого тенора оперної трупи Самуеля Фрідріха Ґерштекера у виконанні власних пісень «Emma» і «Wie der Tag mir schleichet» та фрагментів з опер В. А. Моцарта. 

16 чи 20 листопада у Бремені організував концерт при дворі герцога Петера Фрідріха Людвіга Ольденбурзького, виступив як концертмейстер співака Фрідріха Янсена у власних піснях «Emma» і «Wie der Tag mir schleichet». 

Улюбленою (і, напевне, знаковою) вона залишається і надалі: У Ягелонській біблотеці краківського університету у Кракові в колекції родини Павліковських зберігається Sztambuch, в якому є кілька записів, зроблених рукою Моцарта-сина.  «Аus dem franzósischen des J. J. Rousseau. W. A. Mozart flis», один з них з підписом «Souvenir de lа B[aroni ?]. Leopol a 16 juin 825», – очевидно на згадку про спільний виступ в концерті чи салоні за участю Лаури Бароні-Кавалькабо – його учениці,  старшої доньки Йозефіни, яка згодом вийшла заміж на члена товариства Цецилії, колекціонера музикалій і меломана Константи Павліковського.

5 січня 1820 року у Берліні його запрошено на родинний музичний салон до Абрагама Мендельсона. А Фанні Мендельсон (Fanny Mendelssohn-Hensel)  в листі до брата кілька років після візиту Моцарта починає листа нотною цитатою з цієї пісні, продовжуючи: «Ти мабуть досі пам’ятаєш слова цієї пісні Моцарта-молодшого? То ти легко зрозумієш, чому я починаю свого листа з неї: я постійно дуже сумую за тобою…»

№ 2 Зітхання. («Соловей співає всюди») / Seufzer. («Die Nachtigall singt überall» на текст Л. К. Гелті (Ludwig Christoph Heinrich Hölty). 

Її текст – це версія поеми Гелті, сильно переробленої Йоганном Генріхом Форсом, який брав участь у виданні збірки віршів поета в Гамбургу. До цього ж тексту зверталися молодші композитори – сучасники Моцарта: сестра Мендельсона Фанні Гензель (1827) і Франц Шуберт (написав у 1815, але його твір було опубліковано лише в середині 1890-х). Пісню написано  у серпні 1809 р., півроку, від часу, як юний Моцарт працював у графа Віктора Ігнаци Баворовського, навчаючи його донечок: 6-річну Генрику і 16-річну Марію.

№ 3. «Захоплення» / «Die Entzückung»  (теж на текст Л. Г. К. Гелті) постала у 1810 році, також період роботи в Баворовських.

№ 4. «Тобі» («Чи мушу я вічно носити тривогу у своїх грудях?») / «An Sie». («Soll ich ewig in die bange Brust») на текст Міхаеля Саломона (M. Salomon) створено  1812 року. В цей час Моцарт знаходився на службі у Сарниках Долішніх, в 11 кілометрах від Рогатина як вчитель Юлії Скарбек, доньки графині Теклі з Чосновських, другої дружини королівського шамбеляна (камергера) графа Томаша Янішевського. В майбутньому, цій своїй титулованій учениці Моцарт присвятить цикл «Меланхолійних полонезів».

Автор тексту – львівський адміністратор і меломан Міхаель Саломон (Michael Salomon) – в ці роки – президіальний конципіст, (а згодом – ц. к. губернський  радник / k. k. Guberniаlrath), допомагаючий член неформального Товариства друзів музики (Gesellschaft der Musikfreunde, Verein der Musikfreunde) у Львові, який від 1822 року вів від його імені офіційну переписку з президентом придворної поліції у Відні графом Зедльнітцьким (Sedlnitzky) щодо надання творчій спілці офіційного статусу. Насправді ж Товариство почало активно діяти від 1811 року, а можливо й раніше.

Пісню № 5. «До струмків» (« Ніжні, чисті потоки») / «An die Bäche»  на тект Ізраеля Хайма (Israel Haim) написано найпершою, в грудні 1808 року, через місяць після прибуття юного Моцарта на службу до графа Віктора Баворовського у Підкамінь біля Рогатина.

Особливе враження на присутніх завжди справляв заключний романс циклу № 6 «Поцілунок» / «Le Baiser». Він був  написаний 1814 року, коли Ф. К. Моцарт вже постійно проживав у Львові. Це єдиний у циклі твір не на німецький, а на французький текст, автор якого ні в рукописі, ні в першовиданні не вказаний. Нам вдалося встановити, що це вірш Еваріста Дезіре де Форжа, віконта Парні (Évariste Désiré de Forges, chevalier puis vicomte de Parny). 

Цитату з нього його було внесено в штамбух відомої польської піаністки  Марії Шимановської. Марія Аґата Шимановска з  Воловських (Maria Agata Szymanowska h. Bawół, 1789-1831) – концертуюча піаністка та камералістка, авторка низки творів у ранньоромантичній стилістиці. Дебютувала як концертна піаністка у Варшаві та Парижі, Відні, гастролювала в Польщі, Австрії, Франції, Бельгії, Англії, Голандії, Італії і Росії (1815-1828 рр.), виступала в спільних програмах з вчителем львівського Моцарта Й. Н. Гуммелем і його другом, славетним скрипалем і композитором  К. Ліпінським. В знаменитому пам’ятному альбомі Марії Шимановської міститься власноруч записана рукою Франца Ксавера пісня «De ton baiser la doueeur passagere», датована: Varsovie ce 15 du juin 1819 [Варшава, 15 червня 1819 року]. Оригінал альбому зберігається в музеї Адама Міцкевича в Парижі.

В своєму подорожньому щоденнику Моцарт записав: 

«27 [червня 1819] Данциг (Гданськ)

…я мусив щось написати в її коштовний альбом, що було справді важким завданням. У ньому є твори, що їх скомпонували власне для неї найбільші з нині живих майстрів. Як можу з рівнятися з такими метрами? Отже, щоб видатись якомога менш претензійним, я задовільнився тим, що вписав туди маленький французький романс».

Отже, робота над твором була завершена 1815 року. І, очевидно, рукописи своїх творів Моцарт взяв з собою в гастрольну подорож, щоби за потребою забезпечувати виконавський репертуар – і , свій і запрошених ним виконавців. 

І про посвяту: Dedication Der Frau Emilie Schröder geb. Schrödter gewidmet. (Емілія Шрьодер, уроджена Шредтер). Дочка лікаря Карстена Альбрехта Шредера, одружена Гамбурзьким сенатором Йоганнесом Северіном Шредером (Johannes Severin Schröder), з 1809 року – близько 1818 рр. – членкиня хорового товариства, заснованого Луїзою Райхардт.

Франц Ксавер був під враженням вдумливості та атристизму її виконань, і коли він сформував вокальний цикл «Sechs Lieder» ор. 21, то присвятив його співачці. Рукопис циклу був наданий Ф. К. Моцартом у Гамбурзі під час його гастрольної  подорожі Європою власнику музичного видавництва Генріху Августу Кранцу (August Heinrich Cranz).

Вона ж 24 листопада 1819 року вона написала в його альбомі-штаммбуху: «Утричі, вчетверо щасливий той смертний, який обирає собі провідницею мудрість, а мистецтво в супутниці. / Перша надає життю гідності, а друга – дарує радість, перша робить впевненішими кроки, а друга прикрашає шлях. / В цьому я переконана від усієї душі, і сподіваюся, мій добрий Моцарте, ми поділяємо це переконання, тож коли Ви далеко звідси глянете на цей аркуш, наші думки гармонійно зустрінуться. Живіть радісно, живіть щасливо в прекрасній славі сина, який походить від батька, якого боговорить світ, Ви рівні йому культурою і мистецтвом!».

• Полонез №… ор. …

Дама серця Франца Ксавера Моцарта, Йозефіна Бароні-Кавалькабо уроджена графиня Кастільйоні святкувала свій день іменин 19 березня, кожного року до цієї дати ним був написаний новий «Меланхолійний полонез».  Ці твори користувалися великим успіхом у місцевих салонах, тому юний композитор поспішав їх видавати друком. Однак фірма «Брайткопф & Гертель» не оцінила їх художню вартість. На звороті листа за 1815 рік стоїть помітка: «3.1.16 відсилаємо йому примірники його полонезів. Нові композиції не приймати». Та час все розставив на свої місця: «6 меланхолійних полонезів» (ор. 17, присвячені учениці Юлії Скарбек) ця фірма видала у 1816 році, фірмою «Carl Friedrich Peters» в 1820 році – ще 4 (ор. 22), куди увійшов танець на тему з опери «Швейцарська родина» Йозефа Вайґля. Два полонези (Бальний та Елегантний), присвячені львівській аристократці графині Терезі Марії Глоговській, надруковано у Львові. Вони незмінно були в його програмах, а в час своєї гастрольної подорожі Ф. К. Моцарт зустрічав їх новенькі видання у Швейцарії. 

1. Вольфганг Амадей Моцарт (1756–1791). 

Дивертисмент Фа мажор, К. 138/125c

1. Allegro
2. Andante
3. Presto

Дивертисмент Моцарта фа мажор, K. 125c, є одним із трьох творів, написаних у Зальцбурзі протягом зимових місяців 1772 року, після повернення Моцарта зі своєї другої подорожі до Італії. Італійський вплив у цих творах, безумовно, присутній, оскільки всі вони використовують тричастинну структуру, притаманну тоді в італійським симфоніям, прямим нащадкам тричастинних оперних увертюр. Також можна чітко відчути відлуння творів найулюбленіших композиторів молодого Моцарта, Йозефа Гайдна та Йоганна Крістіана Баха.

Вольфгангу Амадею Моцарту на той час було лише 15 років. Тоді він був відомим вундеркіндом і гордістю Зальцбурга під крилом свого батька Леопольда, крилом, від якого йому було важко втекти пізніше в житті. Це також був рік, коли графа Ієроніма Коллоредо було обрано принцом-архієпископом, з яким у нього згодом розвинулися бурхливі робочі стосунки.

Ці три дивертисменти, K. 125a, b та c (K. 136–138), у виконавців викликають питання, подібні до тих, що стосуються відомої «Маленької нічної серенади»: невідомо, чи ці твори мали виконуватися як струнні квартети, чи більшими струнними ансамблями. Хоча вони звучать однаково переконливо в обох варіантах, історичні дані свідчать про те, що Моцарт уявляв їх виконання квартетом із додаванням двох валторн. Дослідник Моцарта Альфред Ейнштейн припустив, що Моцарт та його батько могли взяти Дивертисменти з собою до Мілана, і якби їх попросили про нову симфонію, вони могли б просто додати партії гобоя та валторни.

Вчені навіть розходяться в думках і щодо правильної назви жанру:  окрім дивертисментів — використовувалися альтернативні назви «Квартет-Дивертисменти» або «Зальцбурзькі симфонії»; до речі, назва «Дивертисмент» на оригінальному автографі не була написана рукою самого Моцарта. Однак, якщо взяти найширше визначення слова дивертисмент, а саме розвага чи забава, ці твори відображають саме це. Однак жодних записів про виконання цього твору при житті Моцарта не збереглося.

• «Laudate Dominum», KV 339

«Vesperae solennes de Confessore» («Вечірня молитва сповідниці»), KV 339, – це духовний твір, написаний у 1780 році Вольфгангом Амадеєм Моцартом. Він був створений для  Зальцбурзького кафедрального собору. Кожен з псалмів циклічного твору був задуманий як завершений самодостатній твір. «Laudate Dominum» – це його п’ята частина: щире сопранове соло, а наприкінці псалма зі співом «Gloria Patri», тихо вступає хор. Солістка приєднується до нього на «Амінь». Ця частина добре відома поза контекстом більшого твору і часто виконується окремо.

1. Серенада для оркестру № 6 Ре мажор K. 239 («Serenata notturna»), 

1. Marcia. Maestoso. 
2. Minuetto. Trio.
3. Rondo. Allegretto

Ця композиція була написана Вольфгангом Амадеєм Моцартом у Зальцбурзі в 1776 році. Батько Леопольд Моцарт, на оригінальному рукописі написав назву та дату січень 1776 року. Ймовірно, вона була вперше опублікована в 1880 році.

Це концертний твір для нетипової групи з чотирьох солістів (двох скрипок, альта та контрабаса) та струнного оркестру з литаврами. Цей твір не лише ставить дуже високі вимоги до віртуозності солістів, але  й слугує своєрідним каноном жанру Серенади для композиторів подальших епох від Йоганнеса Брамса до Джона Вільямса.

— Роксолана Гавалюк