Контрасти 25: Opening - Львівська національна філармонія

Контрасти 25: Opening

За підтримки Action Musicale Pierre Wissmer

П’ятниця 04.10.2019 / 19:00

Концертний зал ім. С. Людкевича

100-300

Абонементи діють

Опис

«Кожен композитор хоче контрастів», — Дункан Вард, Люцерн 2017

Ці слова англійського композитора і диригента були сказані під час репетиції опери Мішеля ван дер «Аа Das Buch der Unruh». Фраза настільки конкретна в своєму сенсі (зауваження до оркестру), наскільки й універсальна. Кожен митець хоче правди, а правда говорить про реальність, а реальність, як і життя, сповнена контрастів. Альфред Шнітке вважав однак, що реальність ПРАВДИВА зовсім інша, ніж та, котру бачимо і котра нам дана щоденно: яке ж влучне твердження в наш час засобів масової інформації і обману «вподобань», паперової «слави» і успіхів в Instagram тощо. На його думку, справжня реальність може бути тільки тією… в музиці. Зрештою кожен композитор хоче, щоб його твори виконувалися на фестивалі «Контрасти». Під час інавгураційного концерту, 25-ліття фестивалю, чвертьстоліття, зосереджуємося на чотирьох творчих постатях. Концерт має бути святом передусім української музики, фестивалю і сучасного мистецтва, відкритого до світу, актуального у своєму часі і місці, але і універсального. Драматургія, як і часова лінія написання композицій, творить якби коло: розпочинаємо твором з 1973, потім 1985. Після перерви найновіший, написаний в 2000-2018 роках, і нарешті 1938. Ця подорож є своєрідним катарсисом, який можемо пережити, вслухаючись глибоко в музику і самих себе.

Євген Станкович – Симфонія № 1 (Sinfonia larga) для струнних

Перша Симфонія видатного українського композитора. Перші твори завжди становлять для творця виклик, але рідко бувають, як у цьому випадку, винятковими. Твір безкомпромісний, дуже особистий. У часи, важкі для всього народу, творець приймає рішення – бути, не мати. Бути будь-якою ціною. Ціною болю, нерозуміння, забуття, навіть погорди і дискримінації – так справді оригінальних і незалежних творців трактувала тодішня держава. Станкович веде нас за допомогою 15 струнних інструментів дорогою перманентної напруги, кожна нота, кожен акорд і кожне «затримування» часу є чимось на зразок великої домінанти, ми очікуємо, що розв’яжеться цей гордіїв вузол – однак напруга не минає, вузол тільки затягується… навіть у тихі і ліричні моменти, постійна боротьба з чимось гнітючим нависає чорною хмарою понад наративом про змагання особистості за свою індивідуальність, за правду і свій біль – у контрасті з тим, що можна було зробити, щоб «мати» (контраст – соцреалізм). Погляд людини у свою душу і боротьба за свою теперішність.

Альфред Шнітке – Концерт для альта з оркестром

«Як передчуття того, що мало надійти. Музика набирає вигляду сповненої неспокою погоні крізь життя, а далі повільної і сумної ревізії цього ж життя на порозі смерті». Так композитор описував концерт, одразу після написання якого пережив сильний серцевий напад. Це музика, котра розповідає про стан людини, постійну боротьбу з тим, що божественне і диявольське. Особистий диявольсько-ангельський потяг шалено набирає швидкості, аж розбивається в нестримному темпі, вогні і пожежі. Особистий вимір відбиває універсальний стан людства і суспільства. Тут трагедія і комедія, сміх і сльози, серйозність і жарт, сюрреалізм і чиста наука, sacrum i profanum, трагедія і парадокс, взаємодія високого і низького, серйозного і несерйозного відбувається послідовно або синхронно. Сам Шнітке казав про це як про реальні стани, що супроводжують людей у найважливіші моменти їхнього життя: постійний взаємовплив найбільшої значущості і тотальної порожнечі. Після пережитої хвороби вважав також, що життя це не кристалічна структура, а постійний рух і зміна, до яких намагався прислухатися. Останній завмираючий «подих» залишає нас з багатьма думками. Залишаємо вас з ними на коротку перерву…

Дмітрій Капирін – “Чотири постлюдії” для симфонічного оркестру

Постлюдія була первинно формою органної імпровізації після закінчення богослужіння. Як ще краще можна було б прокоментувати першу частину концерту? 4 постлюдії Карипіна – це чотири роздуми, думки, що одна за одною викликають уривки спогадів, почуттів і навіюють нові з ними асоціації, висновки, наступні запитання. Композитор афористично у справді вебернівському стилі пропонує нам думку, тонку і привабливу, навіть французьку, згадуються кольори оркестру Дютійо чи Мессіана, однак у дуже особистих і оригінальних шатах. Тут однозначний наратив жестом, легке звучання і делікатна колористика лагідно нас зворушує і безкінечно зацікавлює, це парфуми, які не відштовхують нас своєю інтенсивністю, натомість кажуть «понюхай менше». Це інтимні особисті думки, самотні роздуми. Це легкі подмухи на спокійній поверхні моря і тихе шелестіння в густих кронах дерев. Це емоції зі спогадів і зі спогадами, це розмова з тінями, діалог з прожитим – інший, але чи не важливіший? Адже актуальний.

П’єр Вісмер – Симфонія №1

«Повернімося до Корсьє! Це було завжди моє місце – з делікатністю світла, красою ласкавого краєвиду, примхливим озером, малим світом рибальства, чудових вітрильників і моторних човнів. Населення складалося із закордонних князів у вигнанні, невидимих, мітичних, яких охороняли столітні дерева, густі бори і зловорожі огари. Були представники високої буржуазії, люди з Женеви, аматори вітрильного спорту, яким вони з талантом займаються до сьогодні. Нарешті прості рибалки з навколишніх сіл, один єдиний паб у пролетарському і приязному порту». П’є Вісмер, син швейцарця і росіянки, вихованець буржуазії, всесторонньо освічений, ерудит, громадянин Європи і бувалець паризьких музичних салонів. У своїй Першій симфонії презентує дуже оригінальне бачення того, як можна бути людиною сучасною, оригінальною і одночасно не заперечувати минулого і не провіщати катастрофи. Сповнена надії, оптимістична і спокійна музична візія будується тут з того, що дане. Розділену на незліченні течії музику на порозі ХХ століття — джаз, Стравінський, Барток, Равель, Камінський, Онеґґер і інших своїх сучасників — збирає, інтегрує в актуальному часі у свою структуру, використовуючи знаряддя минулого — віддаючи велику шану своїй школі Schola Cantorum, майстерно послуговується контрапунктом і поліфонією. Просто і чуйно, звичайно, без надмірної патетичності. Вісмер, відповідаючи на запитання, як навчити композиції, сказав: «Через любов, любов до учнів, любов до музики, до краси, всього, що красиве, неймовірне, любов до всього того, що дає нам сенс життя і позбавляє смутку». Шукаймо цієї любові і знаходьмо її в музиці. Будьмо контрастом до зла і смутку.

Вінсент Козловський

Виконавці :

  • Катерина Супрун, альт (Україна)
  • Академічний симфонічний оркестр львівської національної філармонії
  • Вінсент Козловський, диригент (Польща)

Програма :

Поділитись

Партнери