Перші звуки т. зв. «Місячної» сонати Бетховена належать до найупізнаваніших мотивів у класичній музиці. Проте цю музику аж ніяк не варто зводити лише до банальної ноктурнальної пейзажності. Оригінальна назва композитора, Quasi una fantasia, вказує не стільки на якийсь «сюжет», скільки на форму твору, де «канон» сонати поступається місцем індивідуальній ідеї збудувати твір за принципом розвитку від споглядально-замисленої (якщо не жалобної) 1-ї частини до дієвої 3-ї.
Назву «Патетична» Бетховен вважав вдалою, хоча, мабуть, ця характеристика найбільше виявила себе в першій частині твору. У цій сонаті він поєднав класичну стрункість і «архітектурність» форми з суто «бетховенівською» драматичністю й рішучістю.