Звуки Львова. Філіп Ґласс. Мінімалізм

Цикл концертів-лекцій «Звуки Львова» вже став традиційним. Метою проведення цих перформенсів є загострення уваги публіки на особливій привабливості аури Львова, як культурної столиці України. Не лише унікальне архітектурне середовище 800-річного міста з його храмами різних конфесій, з палацами і затишними ренесансними вуличками, з безліччю шедеврів кулінарно-гастрономічного мистецтва у кав’ярнях і барах, із неповторними панорамами і відпочинковими комплексами – але й ЗВУКИ, що оточують нас, коли потрапляємо до Львова, є тим феноменом, що творить ОБРАЗ МІСТА МРІЇ…

Звуки Львова – це дзвони соборів, це безупинний гул транспорту і нетерплячі сигнали клаксонів, це властива для корінних львів’ян говірка – «ґвара», а ще – і калейдоскоп мов туристів із усього світу, яких (як здається львів’янам☺!) вже стало в місті більше ніж місцевого населення. Але водночас – це музика, яка просто заполонила Львів: концерти і фестивалі у залах і на площах, професіонали зі своїм високим мистецтвом, і початківці з першими спробами музикування. Усі вони мало не один біля одного змагаються за здобуття уваги слухачів…

Львів спонукає не лише до жадібного поглинання інформації та культурно-мистецьких вражень. Львівська аура сакральних споруд, затишок зелених пагорбів, парків і скверів спонукають до самозаглиблення, до медитації – чи, можливо, навіть до буддистської нірвани.

Філософія дзен-буддизму – медитація, недуалізм чи нейтральний монізм – стали в наш час реакцією на постійний стрес, психологічний пресінґ, способом своєрідної втечі індивідууму від
нав’язуваних йому суспільних стереотипів у досягненні життєвого успіху й прагненні до збагачення. Джерела цієї протидії технологічному й інтелектуальному буму сьогодення варто
шукати в літературному методі Джеймса Джойса «потік свідомості», який став його творчим кредо. А ще – у мінімалізмі, як мистецькому русі в американській музиці та у французькому живописі після Другої Світової війни. Яскраві зразки мінімалізму в живопису – це абстрактно-геометричні композиції Піта Модріана і супрематизм «Чорного квадрата» Казимира Малевича. А в музиці – це геппенінґи чи перформенси Іва Кляйна (The Monotone-Silence Symphony) і Джона Кейджа (4’33’’).

Особливо яскравими проявами мінімалізму в музиці стали не лише повторювальні структури (Етюди і Метамопфози), що були написані американським композитором Філіпом Ґлассом (*1937) для “Philip Glass Ensemble”, який складався із флейт, саксофонів та електроннних органів, але й розгорнуті оркестрові музичні полотна.

Як-от: Портретна оперна трилогія –

1). “Ейнштейн на пляжі” (1975) – метафоричний погляд на ядерний голокост Ейнштейна;

2) “Сатьяґраха”, або “Наполягання на правді” (1980) – опера для Махатми Ґанді;

3). “Фараон Ехнатон” (1983) – опера про першого у відомій історії релігійного реформатора, який замінив стародавній політеїзм на монотеїзм.

Паралельно Філіп Ґласс написав музику до епохального документального фільму режисера Ґодфрі Реджіо “Кояніска́ці” (Koyaanisqatsi – “Життя, позбавлене рівноваги”), а згодом – ще до кількох кіно шедеврів: “Шоу Трумана” і “Кандун” (1998); “Години” (2002); “Ілюзіоніст”(2006).

Творче кредо Філіпа Ґласса: “Писати таку музику як це робили композитори Ксенакіс, Штокгаузена, Булез – творці на 10-ліття старшого за мене покоління (які були з-біса вправні в тому, що вони робили!) – надалі потреби не було. Працюючи із Раві Шанкаром, я побачив: існує інший спосіб будувати музику. В його основі швидше ритмічні ідеї, аніж структури. Ритм міг бути структурною основою музики замість самого лише орнаменту”.

У концерті-лекції на «День музики» 1-го жовтня 2019 року «Звуки Львова. Філіп Ґласс. Мінімалізм» твори американського композитора прозвучать у виконанні:

Олени Мацелюх – орган,

Меланії Макаревич – фортепіано,

Ігор Мацелюх – флейта Пана і альт-саксофон.

Лектор-музикознавець і автор циклу концертів-лекцій «Звуки Львова» – композитор Богдан Котюк.

Модератор – Герман Гошкадор.