Концертний зал Людкевича
150–350
Програма поєднує два епохальні симфонічні твори початку ХХ століття, адаптовані для одного фортепіано в чотири руки. Традиція гри симфонічних творів на фортепіано не є новою: з середини ХІХ століття велика частина симфонічної музики одразу ж адаптувалася для такого виконання. Таким чином, за відсутності методів відтворення симфонічного звуку, вона ставала доступною для любителів музики в різних європейських країнах і навіть за її межами. Тому симфонії Й. Брамса та Р. Шумана, опери Дж. Верді та Дж. Пуччіні були відомі любителям музики здебільшого як твори на фортепіано, зазвичай виконувані в чотири руки, щоб надати творам якнайбільше симфонічної насиченості та барвистості. До Першої світової війни багато найвідоміших композиторів готували власні переробки своїх симфонічних творів для фортепіано в чотири руки. А підготовлені таким чином версії творів звучали як у публічних залах, так і в залах королівських палаців.
Литовець Мікалоюс Константінас Чюрльоніс і француз Клод Дебюссі почали створювати мариністичні опуси в тому ж 1903 році. Немає історичних доказів того, щоб хтось із композиторів щось знав про іншого або колись чув музику один одного, але обидва мали особливу чутливість до світу природи та образотворчого мистецтва того часу, тому розширювали можливості музики, додаючи нових барв і тембрових можливостей до звукового всесвіту. Дуже різною була доля творів, які розпочато в одному і тому ж році.
Дебюссі завершив свій цикл «Три ескізи для симфонічного оркестру» «La Mer» (Море) у 1905 році. Того ж року твір було представлено паризькій публіці. Прем’єра на той час не вдалася: позачасовий світ звуків і фарб твору піддався жорсткій критиці, «La Mer» було названо «антисимфонією». Щоб зробити свою новаторську експериментальну музику доступною якнайширшому колу меломанів, у тому ж 1905 році композитор підготував і видав переробку твору для одного фортепіано в чотири руки. Через два роки в Парижі знову відбулася друга прем’єра дещо підкоригованого «La Mer». Цього разу оркестром диригував сам композитор, і твір отримав загальне визнання. Через кілька років великий Артуро Тосканіні додав до концертного репертуару «La Mer», що допомогло твору ще до Першої світової війни отримати всесвітнє визнання та славу.
Чюрльоніс, який з 1903 року розділяє свій творчий час між живописом і музикою, у грудні того ж року підготував перший фортепіанний ескіз до клавіру симфонічної поеми «Море». Швидке визнання Чюрльоніса як художника призвело до його рішення в 1904-06 роках приділяти значно більше уваги та часу пошукам у сфері образотворчого мистецтва, тому композитор закінчив оркестрування своєї монументальної симфонічної поеми «Море» лише навесні 1907 року. У 1908 році твір планувалося виконати у Варшаві. Швидше за все, готуючись до цього виступу, композитор написав літературний твір «Море», наче введення в духовний світ свого симфонічного твору. На жаль, прем’єра у Варшаві так і не відбулася, а вперше твір було виконано лише в 1936 році в Каунасі, через 25 років після смерті автора, і то без здійснення всього задуму композитора: партію органу, передбачену партитурою Чюрльоніса, довелося замінити духовими інструментами оркестру, бо в залі просто не було органу. До Другої світової війни Литовська Республіка не мала можливості подбати про поширення та публікацію музичних творів свого великого генія. Симфонічна поема «Море» була вперше опублікована лише в 1965 році, коли Литва була окупована радянською владою і творчість Чюрльоніса зовсім не відповідала пропагандистським нормам комуністичної партії. Тому «Море» Чюрльоніса аж до кінця ХХ століття не мало можливості бути відомим і визнаним на міжнародному рівні.
Переробку «Моря» Чюрльоніса для фортепіано в чотири руки підготувала вже після смерті автора в 1937 році молодша сестра композитора Ядвіга Чюрльоніте. Адаптація, яка досі існувала лише у вигляді рукопису, була розшифрована, відредагована, доповнена та підготовлена до концертного виконання дуетом Сонати та Рокаса Зубовасів для цього концертного виконання. Через понад сто років після створення, у 2022 році, ці два монументальні твори початку ХХ століття вперше прозвучали наживо в одній концертній програмі, розкривши таким чином спорідненість і відмінність у творчих прагненнях та ідеях двох геніїв початку двадцятого століття – імпресіоніста і символіста, – а також надаючи слухачам можливість зануритися у два твори, які ознаменували початок двадцятого століття дуже різними, але однаково вражаючими задумами.
Рокас Зубовас
Виконавці:
Програма: