Про Фестиваль Давньої Музики, що відбувається у стінах Львівської філармонії, особливу мову бароко та його особливості, а також — про новий міжнародний проєкт між виконавцями України, Польщі та Німеччини в рамках концертної серії “Музи не мовчать” — у новому інтерв’ю Дзвениславі Саф’ян (The Claquers) розповіла солістка Філармонії, відома українська клавесиністка, піаністка й педагогиня Анна Іванюшенко.

Повний текст розмови читайте за посиланням

Нижче уривок розповіді про проєкт, на який запрошуємо вас уже 28 червня!

У програмі ми вирішили показати музику українську та європейську — це завжди на часі, але зараз особливо. Нам лишається тільки постійно говорити світові, що ми маємо своє коріння, і можемо ним пишатись. Як це роблять всі європейські народи: дуже промовистим для мене був той факт, що, наприклад, польська менторка проєкту Уршуля Ставіцька запропонувала твір Телемана, який має польську основу; німецька виконавиця на віолі да гамба Гертруд Озе запропонувала твір для нас абсолютно невідомого німецького композитора Ерлебаха. Вийшла концепція справжніх музичних мостів, тому що кожен запропонував до роботи те, що йому найближче. Ми виконаємо також музику Березовського й Бортнянського для скрипки та клавесина.

Цього разу я працюю з групою своїх однодумців, викладачів кафедри струнних інструментів, що всі залюблені в давню музику. Це мої колеги — Сергій Гаврилюк, Ярина Горбачевська та Оксана Литвиненко.  Це дуже важливий момент: студенти не лише вчаться у європейських музикантів особливостям інтерпретації музики бароко, але і одночасно переймають безцінний практичний досвід від своїх наставників з фаху, які грають в цьому проєкті разом з ними. Ось так, ми уже виходимо на фінішну пряму. Хвилюємось, адже виступати на сцені Львівської філармонії для нас велика відповідальність, але ми наполегливо працюємо.

Про останні приготування до виступу

Знаєте, я часто говорю своїм студентам, що не можна бути байдужим до музики. Про це ми говоримо на кожній репетиції: маємо вкладати не лише свої вміння, а й всю душу і всю енергію. Саме барокова музика в цьому плані для мене як своєрідний лакмусовий папір. Ми зі студентами вчимося виконувати давню музику не лише відповідно стилю, але і всім серцем. Чи вдасться це нам на концерті? Сподіваюсь, що так.

Квитки

Для мене завжди так зворушливо спостерігати як молодь звертається до давньої музики. Здавалося б, вона древня, «музейна» — але оживає в руках юних виконавців, і — диво — раптом стає дуже сучасною. Про це ще в XX сторіччі говорила Ванда Ландовська: насправді давня музика є дуже молодою. Вона відгукується нам. Ось ще одна причина прийти на концерт і почути це.

Крім того, завдяки музиці нам вдається триматись на поверхні. Це наше рятівне коло. У Академії навчаються музиканти із різних куточків України. Часто після найжахливіших подій вони приходять на репетиції, знаючи, що за декілька кілометрів від домівки знову йдуть обстріли. Нам всім щодня болить за наших рідних, за друзів і зовсім незнайомих людей, які втрачають життя на цій страшній війні. Не те щоб ми намагались втекти від реальності в музику, але не раз вже звертала увагу, що в якому би стані ми не зустрілись на початку репетиції, за годину ми всі ніби повертаємось до життя. Музика бароко завдяки своїй гармонії та абсолютно безкорисливій красі здатна лікувати душі, я в цьому впевнена.