“Ми вже, здається, всі остаточно упевнились в тому, що годі нам вижидати кращих часів, що треба… реалізувати все, що дасться,… не впадати в зневіру, бо досвід у невдачі також не без вартості для дальшої роботи… Такою роботою твориться для нашої музичної культури правдиве, хоч і невидиме, monumentum aere perennius (з лат. памʼятне, вершинне, довговічне)… яке усюди внесе почуття правдивої краси і пієтизм та змагання до дійсного високого артистизму, а не до того фарбованого, дешевого мистецтва, яким у нас вдовольняються…”

Станіслав Людкевич

145-річчя видатного українського митця сьогодні святкує вся музична громадськість. Львівська національна філармонія приєднується до вшанування пам’яті про Людкевича. Досі стіни філармонії памʼятають ті дні, коли тут відзначали ювілейний 100-й день народження Станіслава Людкевича в присутності композитора.

Немає такої галузі в українській музичній культурі, яка залишилася б поза його увагою і не знаменувалася вагомими здобутками, що не втратили своєї значущості до наших днів. Композитор, автор творів майже у всіх жанрах музичного мистецтва, вчений-дослідник у галузях музикознавства й фольклористики, педагог, диригент, музичний редактор, музично-громадський діяч, один із фундаторів музичної освіти в Галичині – ось основні аспекти його діяльності.

Доля подарувала Станіславу Людкевичу довгий, 100-літній життєвий шлях у час, позначений бурхливими історичними подіями.

Пропонуємо у цей день послухати добірку його творів у виконанні солістів та колективів філармонії:

Фортепіанний концерт фа-дієз мінор (1957) є другим зразком композитора у цьому жанрі. Тричастинний цикл відзначається яскравим національним характером, гуцульським колоритом та стрімкою динамікою розвитку, що досягається завдяки віртуозному розвитку партії соліста і рівнозначною роллю оркестру.

III. Scherzo. Vivo giocoso

Виконавці: Оксана Рапіта – фортепіано Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії Айдар Торибаєв – диригент Запис здійснено у Концертному залі Людкевича у 2008 році

Симфонієту та чотири симфонічні поеми – «Пісня юнаків», «Наше море», «Наші гори» («Голоси Карпат»), «Танець кістяків» – композитор створив переважно після становлення радянського окупаційного режиму. Як говорив сам Людкевич: «не міг я якось навчитися творити на наказ всякі хвальні гимни про «радісне» життя». Тож зростаючий інтерес композитора до симфонічного жанру в радянські роки пояснювався намаганням композитора уникнути творів на диктовану владою тематику.