Війна змушує задавати собі низку питань, знаходити на них відповіді, шукати точки опори, сенси й значення не для того, щоб вижити, а для того, щоб ухвалювати правильні рішення і йти далі. Адже війна — це не тільки потрясіння через велику темряву, а й час, коли ми мусимо знайти майбутнє світло, особисту відвагу й усвідомити власний шлях до перемоги. 

Тому в ці перші дні нового року я б хотів поділитись своїми думками не лише як людини, громадянина, батька — а і як керівника великої національної музичної установи, Львівської філармонії. Як і куди ми будемо йти далі?

Прочитати повністю статтю можна на сайті культурного медіа Збруч

Ми почали протест нашої культурної дипломатії ще на початку повномасштабної війни. У Львівської філармонії був підписаний контракт на гастролі до Сполучених Штатів, і зокрема на концерт, який зрештою вже відбувся майже рік тому в знаменитому Нью-Йоркському Карнегі-Голі: там ми мали виконувати фортепіанний концерт Петра Чайковського. Але ми прийняли рішення, що музику росіян виконувати не можемо. Хай це буде історична пауза, але вона настала для нас однозначно. Концертній агенції в Сполучених Штатах ми тоді повідомили, що не відмовляємось від умов контракту і, як не дивно, агенти відповіли “Будь ласка, міняйте програму, — ставте на місце Чайковського те, що вважаєте за потрібне”. Таким чином у нас в програмі з’явилась Третя камерна симфонія Євгена Станковича і замість 20 виконань Чайковського було 20 виконань Станковича. Світ дізнавався не тільки про український оркестр, не тільки про Україну в часі війни, але й про українську сучасну музику та культуру.

Цим самим ми ще раз проголошуємо світовій спільноті: музика голосно розповідає про Україну, її традиції та культуру. Це наш внесок — ми вистоюємо, просимо, переконуємо європейців, що саме зараз ми потребуємо великої підтримки на всіх рівнях.

Тому коли на гастролях вчергове постало питання що ж робити з тим “Маршем Радецького”… Минулого року на цьому місці програми ми грали “Мелодію” Скорика як наш новий духовний гімн України. Але цьогоріч у перемовинах з партнерами ми таки досягли того, щоб звучав інший марш — “Запорізький марш” Євгена Адамцевича. Він пережив свій розквіт в часи, коли Україна тільки думала про незалежність і став символом волелюбності держави. Він пов’язаний з кобзарською традицією. Послухайте лише, як його сприймає публіка.

— Генеральний директор Львівської національної філармонії Володимир Сивохіп

Читати далі