Інґрід Джейкобі – фортепіано
Інґрід Джейкобі виступає у Європі, Азії, Африці й Північний Америці з сольними речиталями, а також із відомими світовими оркестрами, серед яких Лондонський філармонічний і симфонічний оркестри, Королівський філармонічний оркестр Лондона, Оркестр Варшавської філармонії, Оркестр Sinfonia Varsovia, Російський національний оркестр. Співпрацювала з такими диригентами, як сер Невіл Маррінер, сер Чарльз Макеррас, Леонард Слаткін, Яцек Каспшик, Джузеппе Сінополі, Вальтер Зюскінд, та Єгуді Менухін.
З сольними речиталями виступала у Карнеґі-холі, Віґмор-холі, концертному залі імені Королеви Єлизавети, та концертному залі St John’s Smith Square, серед інших. А також, на запрошення Принца і Принцеси Уельських — у Есплі-гаусі. Вона часто бере участь у фестивалях в Олдборо, Аспені, фестивалі Ковент-Ґарден і фестивалі «Тусканське сонце».
Інґрід Джейкобі є володаркою численних нагород і конкурсних призів, серед яких — Steinway Hall Artists Prize, Національний конкурс Baldwin, а також Міжнародний фортепіанний конкурс імені Ґіни Бахауер. Її сольний речиталь у Карнегі-холі, що отримав схвальні відгуки, був наслідком здобуття нагороди «Concert Artists Guild Award». Інґрід Джейкобі має звання «Stainway Artist» та належить до «Steinway Hall of Fame».
У дискографії піаністки захопливе багатство репертуару: світова прем’єра фортепіанних творів Корнґольда, CD фортепіанних творів Бетховена (був визнаний найкращим класичним релізом у Classic FM), диск творів російських композиторів, який один критик журналу «Gramophone» визначив як свій вибір року, запис фортепіанних концертів Шостаковича і Уствольської з Королівським філармонічним оркестром під батутою сера Чарльза Макерраса, що здобув найвище схвалення журналу «American Record Guide», запис концертів Ґріґа і Шумана з тим же оркестром, а також усі концерти Бетховена з оркестром Sinfonia Varsovia і диригентом Яцеком Каспшиком.
Інґрід Джейкобі походить з родини із глибокими музичними коренями. Вона є нащадком піаніста, композитора і прусського принца Людвіґа Фердінанда (1772 – 1806), якому Бетховен присвятив свій Третій фортепіанний концерт.