«Присвята Василеві Барвінському – до 130-річчя від дня народження»

ВАСИЛЬ БАРВІНСЬКИЙ (20.02.1888- 9.06.1963) був найбільш відомим представником західноукраїнської музичної культури першої половини ХХ-го сторіччя. Композитор, піаніст, педагог, музикознавець, громадський діяч широкого профілю, найбільші заслуги він поклав для розвитку музичної освіти і концертного життя. Як директор Музичного Інституту ім. Лисенка, а відтак консерваторії, у 1915-1948 рр. він був справжнім керівником культурного розвитку українців у ті часи. Завдяки численним філіалам Інституту виховувались не тільки професійні музиканти, а й освічені слухачі. На жаль, вся ця величезна праця не давала йому змоги належно розвивати свій великий композиторський талант. Ще студентом у Празі, у 1908-1911 рр. він написав свої дотепер славні твори: фортепіанні Прелюдії, два Тріо, солоспіви, Українську рапсодію для симфонічного оркестру, виконану вперше у Відні у 1911 р. Деякі новаторські пошуки композитора на кілька десятиріч випередили їх появу на Заході. Та композитор свідомо присвятив себе створенню українського репертуару у ще недостатньо розвинених жанрах – фортепіанному, камерно-інструментальному, віолончельному. Розпочатий у 1917 р. Концерт для фортепіано був би першим у цьому жанрі в українській музиці, але відсутність часу у автора пересунула його виконання на ювілей 50-ліття композитора у 1938 році.

Трагічним був наступний ювілей – у 1948 році: Барвінського заарештовано, заслано на 10 років до Гулагу, а рукописна спадщина композитора була спалена. П’ять його останніх років життя після повернення були даремними пошуками втрачених творів. Один з найкращих, свій Секстет він відтворював з пам’яті до останніх днів життя. Останні 11 тактів дописав Людкевич. На щастя, більшість творів була віднайдена, переважно закордоном у колишніх учнів композитора. Вони звучать щораз частіше і захоплюють щораз ширше коло слухачів своїм ліризмом, душевною теплотою, майстерністю класичної гармонійності.