Публікуємо відгук молодої авторки Анни-Марії Крет на концерт «Ода стійкості»:

«Ода стійкості» — багатозначна та обнадійлива назва концерту, одного з благодійних, якщо бути точним, який відбувся 20 березня. Саме на цей концерт, що проходив у Львівській філармонії ім. М. Скорика, я потрапила зовсім випадково. Захід був організований в межах культурно-благодійної ініціативи, метою якої було не лише популяризувати українську музику, а й зібрати кошти на потреби Збройних сил України. До речі, за диригентським пультом стояв Сергій Лихоманенко — диригент Харківської обласної філармонії, офіцер ЗСУ, начальник відділення комунікацій 5-ї штурмової бригади.

Чи мала я високі очікування? Ні. Музика, яку мені доводилося чути у військовому контексті, зазвичай була надто маршовою, беземоційною, непрофесійною. Однак цього разу я вирішила довіритися порадам знайомих, які наполягали: «Це варто послухати».

Програма концерту охоплювала твори різних жанрів та епох, проте всі вони були об’єднані спільним «натхненням» — реакцією композиторів на репресії та війну:

– Віктор Косенко — симфонічна обробка Сонати №2 для фортепіано та оркестру (виконується вперше)

– Борис Лятошинський — симфонічна обробка Прелюдії fis-moll (виконується вперше)

– Габріеле Денаро (Італія) — Концерт для фортепіано з оркестром №1 «Український» (вперше у симфонічній редакції)

– Влад Солодовников — «Концерт для вцілілого роялю» (виконується вперше)

Щодо виконавців: твори Косенка й Солодовникова виконав Валентин Рукомойніков — піаніст, лауреат міжнародних конкурсів (Україна). Твір Денаро — Євгеній Геплюк, композитор і член Національної спілки композиторів України. Їх супроводжував Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії.

Концерт розпочався з Гімну України — важливого символічного жесту. Мене вразила повна відданість оркестру диригентові. Військовий диригент не відповідав жодному стереотипу — він був тонко відчуваючим, музичним і дуже точним.

Прелюдія Лятошинського, що відкривала програму, виявилася описовою, фактично програмною. Вона лунала як ліричний монолог, сповнений драматизму. Знайомі інтонації та промовисті мелодичні фігурації переносили слухача в часи переслідувань і національного болю. Вже на цьому етапі мої упередження щодо військових музикантів почали руйнуватися.

Потім пролунала соната Косенка в новому симфонічному вбранні. Рукомойніков грав із планшета — для когось це незвично, проте на якості виконання це аж ніяк не позначилося. Його гра була віртуозною, образною, природною. Як прихильниця творчості Косенка, я отримала справжнє задоволення.

«Концерт для вцілілого роялю» — твір на сучасну воєнну тематику — вразив до сліз. Без жодних слів, лише музика — і цього було досить. Впевнена, що не одна людина в залі пустила сльозу.

Зміна соліста. Євгеній Геплюк також грав із нот. Його виконання було технічно бездоганним, проте дещо академічним, надто «правильним», що трохи віддаляло слухача від емоційної глибини твору. Сам твір італійського композитора був вражаючим — емоційно насиченим, драматичним, магічним. Міг би легко конкурувати з музикою Говарда Шора.

Звуковий баланс був бездоганним. Диригент чітко координував усі групи оркестру, миттєво коригуючи найменші збої. Публіка — найрізноманітніша: ймовірно, серед слухачів були й курсанти, й колеги диригента, й професійні музиканти. Усі без винятку були вражені. Музика захоплювала увагу й торкалася душі.

Цей концерт перевернув мої уявлення про військових диригентів. Стереотипи — це лише тіні минулого. Подібні благодійні заходи сьогодні є надзвичайно потрібними. Вони допомагають військовим, водночас об’єднуючи різні частини суспільства через мистецтво. І для мене благодійні концерти — це окрема сфера високого мистецтва, непорівнювана з жодною іншою.