«…Яким міг бути Твій Шевченко? Яким символом? Символом віри, боротьби, душевного неспокою і невичерпної життєвої наснаги, а головне — символом України — такої чомусь стражденно різної, але такої до болю рідної. Чи не таким символом був Шевченко і для Бориса Лятошинського, який написав свою геніальну фортепіанну «Шевченківську Сюїту» 1942 року. Перебуваючи у вимушеній евакуації (майже як Шевченко на засланні), композитор болісно пронизує мелодії своїх прелюдій настроями туги за залишеною Україною, нездійсненними мріями про майбутнє щасливе життя на оновленій землі. Поетичним епіграфом першої прелюдії циклу є рядки з ліричної перлини Шевченка «Сонце заходить, гори чорніють», що створена в Орській фортеці, вдалині від рідної України, за якою поет безвимовно тужить».