Британський критик Пітер Квантрілл високо оцінив новий диск Віоліни Петриченко та квартету «Фенікс»

У британській музичній пресі з’явилася рецензія на альбом української піаністки Віоліни Петриченко та квартету «Фенікс», який об’єднав два знакові твори — Фортепіанні квінтети соль мінор Василя Барвінського та Бориса Лятошинського.

Оглядач Пітер Квантрілл підкреслює, що Петриченко «записує фортепіанний репертуар своєї рідної України значно довше, ніж триває теперішня війна з Росією». А квартет «Фенікс», заснований у Львові у 2008 році, «привносить досвід та особливе відчуття постромантичного простору цих соль мінорних квінтетів».

Квантрілл нагадує драматичну історію Барвінського: «Майже вся його музика була спалена радянською владою після того, як композитора відправили до табору в 1948 році. Вийшовши на волю через десятиліття, він відновив з пам’яті такі твори, як цей квінтет 1912 року». У рецензії наголошується, що «його сумний та фрагментарний стан є невіддільним від процесу (пере)створення». Першу частину критик описує як «сонатну форму з духом туги, що закладає основу для великої героїчної розповіді», але вже далі йде «похмурий чотирихвилинний хорал для струнних, і решта — тиша».

На противагу цьому, твір Лятошинського постає монументальним: «Відчуття трагічної незавершеності у Барвінського посилюється поруч із грандіозною циклічною формою квінтету Лятошинського, написаного під час Другої світової війни». Автор зауважує, що «фортепіанне письмо дихає тим самим повітрям, що й клавірне мислення Рахманінова, але архітектура Лятошинського — більш міцна та виразно просякнута народнопісенними інтонаціями».

Критику особливо імпонує інтерпретація Петриченко та квартету «Фенікс»: «Є значно більше задоволення у слуханні їхнього округлого фразування, ніж у конкурентному записі Naxos».

Щодо концепції альбому, Квантрілл зазначає: «Буклетний есей аргументує „симфонічний“ підхід Лятошинського. Насправді ж Петриченко та її чудові колеги підкреслюють живу й ніжну ліричну поліфонію, яка робить твір набагато менш оркестровим за звучанням, ніж, скажімо, квінтети Метнера чи Шостаковича, і водночас відкриває його як захопливе відкриття саме по собі».