Три роки тому, 21 березня, відійшов у засвіти видатний український піаніст, музикознавець та композитор Олександр Козаренко.

Памʼять про митця продовжується у численних виконаннях його творів, які регулярно звучать у філармонії, зокрема і у час Великого посту ми згадуємо його ораторію «Страсті Господа Бога Нашого Ісуса Христа».

Здавалося б, у чому може полягати унікальність такого жанру, як пасіони, адже вже п’ятнадцять століть вони оспівують останні дні життя Христа, а до цього жанру зверталися такі велети, як Бах і Гендель? Чи здатна музика ХХ століття адаптувати їх до нової епохи? Наш геніальний сучасник Олександр Козаренко знайшов відповідь у поєднанні католицької та православної традицій, інтерпретувавши їх у власній упізнаваній еклектичній техніці. 

Так, в основі «Страстей Господа Бога Нашого Ісуса Христа» — монодія, що єднає жанр із піснеспівами Київської Русі. Вибрані наспіви поєднуються з авторськими мелодіями композитора. Десять із п’ятнадцяти антифонів львівського «Ірмологіону» Козаренко використовує для текстів своїх «Страстей». Музична тканина твору вдало поєднує канонічність звучання духовного твору з відлунням середньовічного аскетизму, барокової поліфонії та романтичної експресії.

Пригадуємо Олександра Володимировича його музикою у професійному виконанні Заслуженої академічної капели «Трембіта», яка впродовж останніх десятиліть набула досвіду виконання широкого діапазону сакральних творів — від партесних концертів Миколи Дилецького до сучасних переосмислень Віктора Камінського.