Вперше в Україні прозвучить опера відомого польського композитора Єжи Корновіча, перекладена українською мовою! Це унікальний проєкт-співпраця двох національних філармоній: прем’єрні постановки пройдуть 8 та 10 грудня у Національній філармонії України (Київ) та Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика.

Опера “Родинний альбом” написана для сопрано, контратенора, струнного оркестру та відеопроєкції у 2023 році. Вона перекладена українською ексклюзивно для проєкту. Автор лібрето — Міхал Русінек, переклад — Тетяна Коротун.

У основі опери глибока історія для дітей, батьків, бабусь і дідусів, що відкриває справжню цінність родинного минулого кожного з нас на широкому історичному тлі та в сучасних реаліях, а також навчає пізнавати життя й творити любов довкола себе.

Квитки на львівську прем’єру: https://soldout.ua/booking/1367-rodynnyj-albom 

Дитинство – це час, коли ми перебуваємо одразу в кількох світах – можливо, найменше в реальному, бо не маємо про нього жодного уявлення. Можливо, це й добре. Дитяче сприйняття паралельних реальностей якось римується зі знанням дорослого світу – ми згодні, що нас оточує багатство форм і неоднозначних відчуттів. Ми плаваємо в підвішеному стані різноманітних законів і відхилень від них, а також відчуттів, які постійно нас дивують. Ні дитинство, ні дорослість не є простором щастя, а простором захоплення і здивування. I жадібності до постійного пізнання себе і реальності.

Читаючи альбом, герої відкривають для себе родинне минуле, яке також є універсальною історією.

Діти складають докупи факти з життя невідомих родичів, відкриваючи для себе різні людські характери та уми. Велика історія триває на задньому плані: це польські травми, спогади тих, кого скривдили соціальні катастрофи. Є європейська перспектива і полеміка з різними кліше. Зрештою, є спільні нитки з усім живим світом, з якого ми походимо і частиною якого є.

Кожна пісня цього – по суті – мюзиклу, приносить героям твору та його слухачам знання про світ і про самих себе. Це тому, що альбом є не чим іншим, як педагогічним проєктом. Але не тим, що хоче навчати, обмежуючись конвенціями, а відкритим до сучасних знань і культури. Діти – головні герої твору – мають можливість пізнати і прийняти зіпсований ними світ дорослих. Можливо,, для того, щоб приручити його для себе і з часом змінити на краще. Тому що серед наших спільних зв’язків – захоплення життям, людьми, світом і космосом, яке пов’язує нас усіх. Зважаючи на це багатство, варто нам, як і героям твору, бути один одному сестрою і братом.

Єжи Корновіч

Одного разу, дуже давно, я знайшов карикатуру в журналі New Yorker. Вгорі був підпис: “Надішліть нам два долари, і ми повернемо вам ваше генеалогічне дерево”. Нижче було дерево як таке: внизу – портрет молодого чоловіка з підписом “ти”, поверхом вище – “мама” і “тато”, далі, звісно, ще кілька предків, деякі – як-от дядько Леон – сумнівного авторства.

Десь посередині був портрет з підписом “ймовірно, Наполеон Бонапарт”, а вгорі усміхалися дві мавпочки. Малюнок нагадав мені, що час від часу комусь у моїй родині – зазвичай мамі, спадало на думку намалювати наше генеалогічне дерево. Ми не належимо до якогось давнього і поважного роду, тож можемо покладатися лише на сімейні документи, багато з яких було втрачено під час воєн і численних переїздів. Вище прадідів і прабабусь починають з’являтися білі плями, сумніви, неясності (до речі, замість”ймовірно, Наполеон Бонапарт” у нас з’явилося “ймовірно, генерал Бем”, що теж добре). Звичайно, будь-якого порядного генеалога така ситуація ввергає в розпач. Ну, хіба що це не дитина.

Це тому, що дітям, як ми знаємо, зовсім не важливо, чи належить щось до знання, яке є достовірним і перевіреним, чи воно залишається у сфері здогадок. Я б наважився навіть сказати, що діти надають перевагу здогадкам, двозначності та білим плямам, бо їх можна заповнити за допомогою власної уяви. “Я думаю?” “Можливо?” А чому б і ні!

Було вирішено на кілька тижнів побути дитиною і писати вірші, які досить вільно базуються на біографіях членів моєї сім’ї, а пан Єжи Корнович написав до них прекрасну музику. Мені здається, що я маю досить пересічних предків. Але я також переконаний, що навіть на навіть на дуже звичайну сім’ю можна подивитися з незвичайної перспективи: в кожному з нас є дивацтво, в кожному з нас є пригода, в кожному з нас є анекдот, який можна розповісти. Не обов’язково повністю правдиво; головне, щоб це було влучно і розважило не лише нас самих. Намалювати генеалогічне дерево – також за допомогою уяви – корисно переглянути сімейні фотоальбоми.

І когось старшого, хто допоможе нам знайти наших предків, увічнених на фотографіях. А також когось старшого, хто може допомогти нам розмістити на дереві наших предків, увічнених на фотографіях. Я заохочую вас спочатку подивитися на оперу після того, як послухати цю оперу, спочатку зазирнути у сімейні альбоми, а потім спробувати намалювати власне родинне дерево. Трохи з власної пам’яті, трохи з пам’яті батьків чи дідів. Може, там знайдеться якийсь “напевно, Наполеон Бонапарт”? А якщо ні, то для чого нам уява?

Міхал Русінек