Томас Олександрович де Гартман (1885-1956) народився в селі Хоружівка (Роменський повіт, Полтавська губернія, нині – Недригайлівський район Сумської області) в сім’ї аристократів. З 9 років вивчав композицію в Антона Аренського (вчителя Сергія Рахманінова, Сергія Прокоф’єва та Олександра Скрябіна), а згодом у Сергія Танєєва та близького друга і радника Петра Чайковського. Вже у віці 14 років його музику публікувало відоме Видання П. Юргенсона в Москві. Де Гартман також навчався у піаністки-віртуоза Анни Єсипової – однієї з викладачів Прокоф’єва. У 18 років він закінчив Петербурзьку консерваторію.
У 1906 році де Гартман став відомим завдяки постановкам його балету «La Fleurette Rouge» («Червона квіточка»), в ролях якого виступили з Ніжинський, Фокін, Павлова та Карсавіна. Він ставився протягом семи сезонів поспіль у Санкт-Петербурзі та ще в Москві до початку Першої світової війни.
Де Гартман переїхав до Мюнхена в 1908 році для вивчення дириґентства у Фелікса Моттла (Felix Mottl), учня Ваґнера. Там він познайомився з Василем Кандінським, який став його другом на все життя, та приєднався до авангарду в мистецтві та музиці, ставши учасником «Синього вершника» (творче об’єднання представників експресіонізму на початку ХХ століття в Німеччині). У його творчості почали з’являтися елементи імпресіонізму та модернізму.
У 1916 р. у Петербурзі Томас де Гартман познайомився зі своїм духовного вчителем Георгієм Івановичем Гурджієвим, з яким він працював наступні 13 років. З початком Російської революції в 1917 році вони втекли з невеликою групою послідовників через Кавказ. Зрештою вони оселилися у Фонтенбло, за межами Парижа, де Гурджієв створив свій Інститут гармонійного розвитку людини в 1922 році. У незвичній співпраці вони написали велику кількість духовної музики зі Сходу, переважно для фортепіано.
У 1929 році де Гартман покинув Інститут Гурджієва і переїхав на околиці Парижа, де, щоб утримувати себе і сім’ю, написав музику до понад 50 кінофільмів. 1935-1949 роки стали найпродуктивнішим періодом де Гартмана. Він створив багато великих творів для сольного фортепіано, голосу, камерного ансамблю та оркестру, включаючи 7 концертів, 4 симфонії, сюїти, балети та оперу. Наприкінці 1940-х він був добре відомий у Франції та Бельгії, де багато чудових музикантів виконували його музику, серед яких французький віолончеліст Поль Тортельє, французькі флейтисти Жан-П’єр Рампаль і Марсель Мойс, американський скрипаль Саша Шнайдер з Будапештського струнного квартету та дириґенти Сергій Кусевицький та Ежен Біго. Також його поєднувала міцна дружба із відомим іспанським віолончелістом Пабло Казальсом. Останній вважав його неабияким майстром своєї справи, виконував і пропагував його роботи на фестивалі “Prades Festival”, який сьогодні відомий як Фестиваль Пабло Казальса.
У 1950 році він переїхав до США, де його останні твори були складені в модерністській ідіомі. Він налагодив стосунки з диригентом Леопольдом Стоковським та кількома іншими впливовими музикантами, але здоров’я його підводило, і він боровся за визнання. Композитор раптово помер від серцевого нападу в місті Принстон, штат Нью-Джерсі, 28 березня 1956 р., за кілька тижнів до того, як мав виступити зі своїм твором у мерії New York’s Town Hall.
У той час як Томас де Гартман провів більшу частину свого життя далеко від своєї української батьківщини, у його працях висловлюється любов до звичаїв, народної музики та села його юності. Любов до батьківщини знайшла свій вияв у творчості митця, зокрема – Оркестровій сюїті тв. 62 під назвою «Свято в Україні» та “Колядках” тв. 60. Українські мотиви можна відшукати і в інших творах де Гартмана: Концерті для віолончелі тв. 57, Скрипковому концерті тв. 66 та Тріо для флейти для скрипки та фортепіано.
Широкий життєвий досвід де Гартмана глибоко вплинув на його композиторську діяльність. Романтизм, якому він навчився в Аренського, ніколи не полишав майстра, але незабаром він почав експериментувати та додавати до своєї музичної палітри інші стилі. Під час спілкування з Кандінським його музика стала барвистою і еклектичною, і ця тенденція лише посилилась під час його спілкування з Гурджієвим.
Завзятий читач і любитель живопису, Т. де Гартман вклав у свою музику багато ідей від впливів, яких він зазнав. Це бачимо вже у назвах його творів: Шість коментарів до Джеймса Джойса Улісса тв. 71 (Six Commentaries on James Joyce Ulysses), Кохання поета тв. 59 (поезії Пушкіна), Музика до Свята на честь покровительки (за картиною Едгара Дега) та Друга фортепіанна соната тв. 82 («присвячена поетичній ідеї Четвертого Виміру»).
Томас де Гартман у своїх творах спирався на елементи романтизму, імпресіонізму, бітональності та модернізму, джазу, музики Сходу. Результатом стало створення унікального звукового світу, парадоксально звичного, але водночас нового та яскравого.
Сходинка до оркестру
Мета – виховання майбутньої аудиторії і молодих фахівців: директор-...
Пʼять спогадів про «Віртуозів Львова» на Збручі
30 років тому, у вересні-1994, свої перші репетиції розпочав Академ...
Концерт “Крізь темряву” презентовано на каналі філармонії
У найважливіший для усіх християн тиждень Академічний симфонічний оркестр Л...