Львів сорокових-п’ятдесятих років мав якусь особливу пісенну ауру і душу… Інколи розважальну, батярську, інколи – романтично тужливу… Про що і почуємо від пана Дзюня та пані Мірці.
80-200
Sorry, this entry is only available in UA.