ХХІ Фестиваль Давньої Музики у Львові | Закриття

До 180-річчя ЛНМА ім. М. В. Лисенка

Виконавці:

• Назар Шутко, скрипка
• Сергій Гаврилюк, барокова скрипка, концертмейстер оркестру
• Уршуля Ставіцька, клавесин (Польща)
• Анна Іванюшенко, клавесин, керівниця оркестру
• Оркестр Барокової капели Львівської національної музичної академії
• Павел Осуховський, диригент (Польща)

Програма:

• Йоганн Адольф Гассе (1699–1783). Симфонія для струнних соль мінор, тв. 5
• Георг Філіпп Телеманн (1681–1767). Сюїта «Burlesque de Quixotte», TWV 55:G10 (1721)
  • «Увертюра»
  • «Пробудження Кіхота»
  • «Його наступ на вітряки»
  • «Його закохані зітхання за принцесою Дульсінеєю»
  • «Санчо Панса обдурений»
  • «Галоп Росинанта»
  • «Ослик Санчо»
  • «Кіхот спить»
• Йоганн Себастьян Бах (1685–1750). Концерт для двох клавесинів та струнного оркестру до мінор, BWV 1060 (1730-і роки)
• Йоганн Бернгард Бах (1676–1749). Увертюра-Сюїта для оркестру соль мінор (1750)

Модераторка – Поліна Кордовська

Елегантний шарм оркестрового письма поряд з іскристим запалом музики Гассе, суперзірки епохи бароко, розпочне заключну подію ХХІ Фестивалю Давньої Музики у Львові. Йоганна Адольфа, уродженця невеликого німецького містечка Бергедорф, що зараз є частиною Гамбурга, шанували й любили у XVIII столітті. Однак зараз його блискуча музика не сяяла б так яскраво, якби не повернення до популярності історично інформованого виконавства у ХХ столітті, а також особливе відчуття лірики й мелодизму, які Гассе виплекав у численних операх seria та церковних творах, що й принесли йому найбільшу славу.

Подібно до Гассе, славу Телеманна добре знали в Італії та його рідній Німеччині. За натурою та широтою світогляду Георг Філіпп був космополітом, а ще бібліофілом: про це свідчить й обрана музикантами композиція «Бурлеск Дон Кіхота» за пригодницьким романом іспанця Мігеля де Сервантеса. У випадку «Бурлеску» основний музичний вплив — французький, що зрозуміло з побудови увертюри, з її повільним пунктирним ритмом, що контрастує з енергійним алегро. Пробудження Кіхота зображено в неквапному менуеті (придворний танець французького походження), який контрастує з його жвавою атакою на вітряні млини. Залицяння до чарівної дами, галоп коня Росинанта, рев осла Панси, і врешті — мирний сон лицаря, що мріє про нові екстравагантні витівки.

Проте від літературних сюжетів та оперного мислення цей концерт проведе вас до музики, що є есенцією барокового мистецтва: творчості Йоганна Себастьяна Баха, а також його кузена Йоганна Бернгарда, дещо старшого його сучасника. У їхніх долях було багато спільного — любов до музики, що міцно вкоренилась в генеалогічному дереві Бахів, традиції вивчення ремесла, що передавались від батька до сина, а також суміщення великої кількості обов’язків музиканта, типове для тогочасних порядків. Універсальні митці, що грали на кількох інструментах, виступали як клавесиністи, провадили служби в церквах як органісти, вели освітню та концертну діяльність як капельмейстери оркестрів та хорові диригенти, а до того ж писали музичні твори для цих же колективів (іноді — з дивовижною, щотижневою регулярністю). Щоправда, більша частина спадку Йоганна Бернгарда була втрачена. Але на завершення концерту-закриття ми почуємо Сюїту-увертюру в шести частинах, що ґрунтуються на головних жанрах епохи — арії, рондо, лурі, фантазії та пасп’є.

Дзвенислава Саф’ян