Віртуози 43. Концерт-відкриття. ЦВІТ ПАПОРОТІ

«Музика — це справа людського творіння,
вона є частиною людського буття».

Євген Станкович

Уявіть, що вже через 50, а може й 20 років будь-яке з доступних людям мистецтв зміниться докорінно і цитата видатного українського композитора, нашого сучасника Євгена Станковича, втратить актуальність. Зі стрімким розвитком штучного інтелекту особлива принада кожного твору — а саме особистість, душевна теплота і крафтовість, що вилиті в нього, заміниться правильним і дотепним компонуванням звуків. Саме тому нам залишається жити й мислити моментом, розуміючи цінність автентичного людського творіння.

Одним із таких, унікальних за своєю історією, є сюїта з фолк-опери видатного сучасника Євгена Станковича. Твір за мотивами давнього ритуалу пошуку чарівної квітки на свято Івана Купала має назву «Так цвіте папороть». Він відзначився не лише винятковою майстерністю, а й складною долею: у 1978 році під час генеральної репетиції вистави у Львові її було заборонено радянською владою, а декорації та костюми до постановки знищені. Яскравий самобутній твір з новаторськими звучаннями та водночас фольклорними мотивами тепер живе і в оркестровій версії.

«Музика витає у повітрі довкола, — просто беріть, скільки забажаєте», одного разу виголосив Едвард Елґар, знаменитий британець, що у своїй творчості дійшов до точки, де вдалось об’єднати найкращі відомі методи композиції та опанувати різноманітні стилі. Однак такий синтез був на макрорівні вище від того, що сьогодні створюють інтелектуальні машини, навчені перечитувати вседоступну інформацію про досягнення минулого. Ні, з виразним англійським шармом Елґар вдихнув у свій Віолончельний концерт, написаний невдовзі після завершення Першої світової, неповторну індивідуальність: не манірну, але тонку. Не скромну, але глибоко задумливу. Елґар писав твір, перебуваючи, мабуть, у найскладнішій скруті за все життя, а проте фінал Концерту сповнений емоційної відваги й віри у прийдешній час.

Чех Богуслав Мартіну, один із найбільш знаних композиторів своєї нації, мав не менше надії творити в час Другової світової війни. Перебування в Америці на той час дозволило йому відчути сплеск творчості, що увінчався Симфонією № 4, одним із творів, знакових для свого часу. Від грайливої характерності ритміки до м’якості імпресіоністичних поєднань тембрів — повірте, ця музика звучить так, наче проникає вглиб єства завдяки авторській віддачі. Неодмінній від людського буття.

Виконавці:

• Іржі Барта, віолончель
• Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії
• Теодор Кухар, диригент

Програма:

• Євген Станкович (1942). Симфонічна сюїта з фольк-опери «Коли цвіте папороть» (1978/2023)
• Едвард Елґар (1857–1934). Концерт для віолончелі з оркестром сі мінор, тв. 104 (1919)
• Богуслав Мартіну (1890–1959). Симфонія № 4 H. 305 (1945)

Модераторка — Марія Левкович