Із квітня по серпень 2026 року Львівська філармонія провела повний сезон «Pro et Contra. Сцена нової музики» — цикл ексклюзивних концертів камерного формату в одному з найунікальніших мистецьких просторів Львова, Храмі Довіри «Музею Ідей». Розраховані на аудиторію до сорока слухачів, ці вечори створювали інтимну атмосферу безпосереднього контакту з музикою, виконавцем і простором — коли нову музику можна пережити максимально зосереджено, відкриваючи тонкі нюанси та глибину сучасних композиторських висловлювань.
Відкрив цикл 25 квітня контрабасист Назарій Стець програмою «Стець contra Bach 1.0». Ідея концерту була проста — і в цій простоті чудова: Перша віолончельна сюїта Баха, між танцями якої, наче інтермедії, звучали твори XX–XXI століть. Як коментар до Баха? Як полеміка з ним? Як паралельне існування? Одне полотно від прелюдії до жиги, але з розривами, крізь які проглядав зовсім інший світ. Голосами в розмові з Бахом стали Теппо Хаута-Ахо, Сальваторе Шарріно, Стефано Скоданіббіо, львівська прем’єра «Sonare» Михайла Чедрика і світова прем’єра «Ritual» Валерії Свириди — музики, якої до того вечора ще не існувало.
30 травня флейтистка Наталія Кожушко-Максимів зіграла програму суцільно з музики XX–XXI століть для флейти соло — без оркестру, без партнера, без можливості перепочити в паузах: виконавиця сам на сам з інструментом і пильним мовчанням слухачів. Шарріно і Донатоні як два полюси італійського авангарду, «Scrivo in vento» Еліота Картера на рядок Петрарки, Дойна Ротару — і світова прем’єра нового твору Анастасії Яковлєвої «Будинок “Слово”», що крізь звук флейти проводить трагедію Розстріляного відродження.
27 червня віолончелістка Оксана Литвиненко розгорнула своєрідну мапу сучасного виконавства для віолончелі соло, де поруч опинилися голоси з Польщі, Латвії та України — від уже класичних до щойно написаних. Зелінський, Мануляк, Сидоренко, Пікуш, чий «Split» про розкол свідомості став смисловим вузлом вечора, і Петеріс Васкс із «Grāmata čellam» — «Книгою для віолончелі», що давно стала одним із ключових творів репертуару. Прем’єру отримав новий твір Іллі Левади, студента композиторського класу Олександра Щетинського.
25 липня акордеоніст Богдан Кожушко нагадав, що акордеон у сольній академічній програмі досі рідкість — інструмент, який століттями пов’язували з вулицею й танго, у другій половині XX століття відвоював собі концертну сцену. У центрі вечора — «Sequenza XIII» Лучано Беріо, поряд Майкусяк, Ангеліс і прем’єра нового твору Марії Верб’яни.
Завершив сезон 29 серпня скрипаль Андрій Павлов. Чотири струни проти трьохсот років музики: програма вела слухача у зворотному часі — від сьогоднішньої України через угорський модернізм до Баха. Щетинський, фрагменти з «Signs, games and messages» Куртаґа, «Остання колискова» Богдана Сегіна — і, наприкінці, Чакона з Другої партити Баха. Саме цей фінальний вечір, за враженнями слухачів, тримав у собі весь діапазон — від суцільного спокою до раптових хвиль десь посеред океану, від усмішки до сліз. «Остання колискова» зачепила залу так, що слова було важко дібрати, а в Чаконі особливо цінувалися власні знахідки Павлова — його прочитання, його інтонація.
П’ять вечорів, п’ять інструментів, десятки імен — від класиків XX століття до тих, хто дописував партитури за кілька днів до прем’єри. «Pro et Contra» знову підтвердив те, заради чого існує: нова музика жива, і почути її найкраще там, де вона звучить на відстані витягнутої руки.
Дякуємо кожному, хто був із нами цього сезону.
