Серце Оксани: післяпрем’єрні роздуми від Любові Кияновської

11.11.2020
Опис

Ми надзвичайно раді, що постановка опери «Серце Оксани» Стефанії Туркевич-Лукіянович, прем’єра якої відбулася 8 листопада у Львівській національній філармонії імені М. Скорика, і досі отримує велику кількість позитивних відгуків! 

З великою приємністю публікуємо рецензію на виставу від відомої музикознавиці Любові Кияновської, яка люб’язно дозволила її опублікувати!

 

Післяпрем’єрні роздуми про постановку опери «Серце Оксани» Стефанії Туркевич-Лукіянович у Львові

Прем’єра опери для молоді «Серце Оксани» Стефанії Туркевич-Лукіянович у Львівській національній філармонії ім. Мирослава Скорика привабила багатьох слухачів, незважаючи на складний карантинний час. По-перше, тому, що спадщина першої професійної української композиторки, якій довелось більшу частину життя провести за межами Батьківщини, тільки нещодавно почала повертатись на нашу сцену і викликала захоплення львівських меломанів як своїми солоспівами, які прозвучали минулоріч у липні в майстер-класі Павла Гуньки у Дзеркальній залі Львівської опери, так і Першою симфонією, яку дуже успішно виконав оркестр під орудою Івана Остаповича. По-друге, публіка вже затужила за «живою» справжньою музикою у концертному залі, за її неповторною аурою і вібраціями, які ніяк не можна передати он-лайн, тим більше в такому жанрі, як музично-драматичне дійство, призначене для юних слухачів.

Стефанія Туркевич написала цю оперу рівно 60 років тому в 1960 р., якраз у час найвищого піднесення авангардного мистецтва, радикального переосмислення гуманістичних цінностей в бік не лише суто технічних нововведень мистецького виразу, але й у поступовій релятивізації етичних і духовних постулатів, а якщо бути відвертим – у бік вседозволеності. Здавалось би, схильна до творчих експериментів, до модерних незвичних засобів виразності, композиторка мала би долучитись до загальної фасцинації авангардними інноваціями. Але вона, «супроти течії», раптом пише оперу за українською дитячою казкою про царя Оха, яку за жанровим визначенням точніше було би назвати притчею, і в якій з граничною ясністю постають моральні ідеали вірності, жертовності, любові, відданості, тобто ідеали вкрай «немодні» у бунтарські 1960-і роки.

Стефанія Туркевич невипадково присвятила цю оперу своїй сестрі Ірині Туркевич-Мартинець (1899-1983), оперній та камерній співачці, яка після війни емігрувала до Канади і у тому ж 1960 році очолила Український дитячий театр Вінніпеґу. З учнями цього театру І. Туркевич поставила оперу «Серце Оксани», востаннє вистава відбулась у 1970 р. І композиторка, і постановниця були цілком свідомі не лише мистецького, але й суспільного завдання, яке вони вирішували такою оперою. Адже питання музичного виховання дітей і молоді стояло у той складний період дуже гостро, його розуміли і провідні європейські та американські композитори, такі як Пауль Гіндеміт, Бенджамен Бріттен чи Джанкарло Менотті. Виховання засобами музично-драматичного мистецтва, нерідко із залученням самих дітей як співтворців музичного сценічного дійства було вельми дієвим способом формування нової інтелектуальної еліти після жахливих втрат воєнних років. Тим більше це стосувалось української молоді, часто вже народженої на американському континенті, яку слід було виховати в патріотичному дусі і не дати забути про свою прабатьківщину. Невипадково в самій назві виділено символ серця – питомий український кордоцентризм, мудрість серця, яка на найвищий щабель підносить братню любов, стає смисловим стрижнем опери.

Стефанія Туркевич не намагалась писати сценічне дійство для молоді надто доступно, орієнтуючись на невибагливі, ще невироблені смаки, а створила достатньо модерну високопрофесійну музику, близьку за стилем до неокласичних оперних полотен свого учителя Пауля Хіндеміта. Але разом з тим інтонаційною основою арій, хорів і танців стала народнопісенна мелодика, лише потрактована з позицій естетики ХХ ст. Одним із найважливіших меседжів опери є передбачена співучасть у постановці як дорослих фахових солістів, так і дітей, що задіяні у танцювальних та хорових сценах. Така синтетична драматургія і різний віковий ценз учасників нагадує національні обрядові театралізовані свята – вертепи, великодні гаївки, купальські обряди, в яких знаходились відповідні «ролі» і для дітей, і для дорослих. Такою ж структурою відрізнялись і численні дитячі сюжетні ігри. Нетиповий інструментальний ансамбль – струнний квартет, фортепіано і флейта – почасти був обраний композиторкою з огляду на можливість постановки невеликими колективами на пристосованих сценах, почасти ж відображає притчову компактність музичного викладу.

Те, що опера «Серце Оксани» потрапила на українську сцену саме зараз – не випадковість, а історична закономірність. Адже перед нашими музикантами і вихователями молоді стоїть те саме завдання, що й перед авторкою та першою постановницею – належне етичне і естетичне виховання наступної генерації українців в умовах, для цього зовсім несприятливих.

Львівський музично-мистецький колектив упорався із цим завданням якнайкраще. Кожна із художніх сфер вистави – режисура, гармонійна співдія солістів, хору, інструментального ансамблю, танцювальної групи, сценографія і костюми – була добре продуманою, образно переконливою, професійно підготованою. В режисерському вирішенні Олега Онещака цікаво поєднались елементи сучасного перформенсу з типовою стилістикою дитячих вистав. Скупа, лаконічна чорно-біла сценографія і костюми (Олександра Нагірна, Наталя Сало) відтворювала прямолінійний наратив притчі, а водночас вказувала на можливість аматорських постановок, що винахідливо використовують «підручні засоби». В цьому сенсі дотепними і близькими дитячому сприйняттю були візуальні образи Сонечка, Місяця, Вітру, та й самого царя Оха.

Гарне враження справив хор (дитячо-молодіжний камерний хор «Жайвір» під керівництвом Наталії Чмир-Козяр), особливо хотілося б відзначити культуру звуку, делікатність і чистоту інтонації, притаманні цьому колективу. Інструментальна партія опери була бездоганно проведена камерним ансамблем оркестру Львівської національної філармонії під орудою молодого диригента Сергія Хоровця.

Надзвичайно зворушливо сприймались танцювальні сцени у виконанні наймолодших учасників спектаклю (балетна школа-театр Lstage, керівниця Ірина Лампіко), балетмейстер Вікторія Ткач знайшла точні пластичні символи для відтворення сюжетної лінії. Серед солістів найцікавішими рецензенту видались виконавці партії Сонечка (Ірина Мельник) та партії Оха (Володимир Шинкаренко), зрештою вони – за задумом композиторки – мали чи найбільше «поле для попису». Натомість виконавиця головної партії Оксани Ольга Томків-Верхоляк дуже виразна артистично, але як вокалістка володіє доволі специфічним тембром голосу, що його могла б окреслити: «академічний вокал з народним обертоном». Інші солісти – Володимир Щигіль та Сергій Кутепов (брати), Ірина Мельник (мама), та учні – Христина Цюпер (Вітер), Матфей Денькович (Місяць) становили злагоджений ансамбль з виконавцями провідних партій.

Не можу не згадати і прекрасно виданий ошатний буклет, і цікаво продумані світлові ефекти, загалом, велику підтримку керівництва філармонії (директор Володимир Сивохіп), які доклали всіх зусиль, щоби вистава незаслужено забутої опери видатної української композиторки відбулась якнайкраще. Українську прем’єру опери Стефанії Туркевич «Серце Оксани» можна вважати великим успіхом львівських музикантів. Дозволю собі лише при тому нагадати, що Стефанії Туркевич має у своєму доробку ще дві дитячі опери – «Куць» і «Яринний городчик», з якими, переконана, варто було би познайомитись не лише фахівцям, але і юному українському слухачеві.

Фото Світлани Бачинської

 

                                                                  Любов Кияновська

Поділитись


Популярне

23.09.2015 Медіа

Яскрава мелодика композитора Д. Січинського. Львівська обласна філармонія

Найважливіша фігура серед цьогорічних ювілеїв – Денис Січинський, другого жовтня в цьому році маємо його...

29.09.2016 Анонси

Фестиваль «Контрасти»

Від 30 вересня до 9 жовтня у Львові відбудеться XXII Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти». У п...