Із перших днів квітня чимало театрів і концертних залів відчинили двері для шанувальників мистецтва. Але музиканти Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика працювали й до 1 квітня: виступали у храмах і на площах, їздили з концертами у школи, де тимчасовий прихисток знайшли біженці.

Про активну роботу та важливість культурного фронту у новому інтерв’ю для «Високого замку» розповів Генеральний директор Львівської національної філармонії Володимир Сивохіп.

Ось кілька цитат із інтерв’ю:

«У нашій філармонії творчий процес активно триває уже кілька тижнів. І одним з таких будителів до творчого життя був український класик Микола Лисенко, 180-річчя якого випало на 22 березня. Саме з виконання творів Лисенка ми вперше під час воєнних дій вийшли на площу Ринок у Львові і співали його геніальні композиції, серед яких «Боже Великий єдиний, нам Україну храни…».

«Колектив філармонії «воює» не лише на культурному фронті – хто скільки має часу, займається волонтерськими справами. До прикладу, у нашому Концертному залі імені Людкевича розгорнуто величезний медичний хаб. Сюди приходить велика допомога для армії, і усе проходить через наш зал. І навіть попри це, сцена залу вже задіяна — щодня відбуваються репетиції».

«З другої половини березня активно шукаємо локації, де ми є потрібні. Нехай це будуть невеликі камерні форми, але з ними ми йдемо у невеликі зали, де є переселенці. А також їдемо у школи-інтернати, як це робить наш Академічний ансамбль «Високий Замок». Коли у березні були теплі дні, духовий склад Симфонічного оркестру грав у Парку Франка українські патріотичні марші, і ми бачили, що людям, які за волею долі опинилися у Львові, це дуже потрібно. Бо, як відомо, музика, мистецтво — ліки, що допомагають за таких обставин. А жіночий склад оркестру «INSO-Львів» з концертом виступив у Варшаві — на заході, який організувало Посольство України у Польщі».

«Для мене тепер не існує такого поняття, як «велика російська культура». Події останнього місяця чітко дали зрозуміти: ми маємо що робити на українському національному культурному фронті. Ще у перші тижні березня, коли не йшлося про концерти, створили електронний архів української музики. Побачили, що маємо такий матеріал, з яким можна працювати роками. А в останні тижні, коли робимо концерти, можливо, навіть з приємним здивуванням для самих себе зрозуміли, що нам вистачає лише українського репертуару. Не мусимо зараз виконувати навіть європейську класику. Бо маємо неймовірну музику Лисенка, Людкевича, Барвінського, Лятошинського, Ревуцького і наших сучасників — геніального композитора Мирослава Скорика чи Євгена Станковича, Ганни Гаврилець… Тобто на багато років наперед маємо що виконувати. Мабуть, ці страшні події відкрили нам очі на наше культурне багатство. Нам є чим пишатися!»

Із повним текстом інтерв’ю можна познайомитися за посиланням: https://wz.lviv.ua/interview/455423-ukrainska-natsionalna-kultura-u-svitovomu-trendi-treba-tse-maksymalno-vykorystaty