21 серпня напередодні відзначення Дня Незалежності програмою «Пісні мого дому» розпочався 26-й концертний сезон ансамблю «Високий Замок» на сцені Львівської національної філармонії ім. М. Скорика! 

Невипадково саме ця програма стала «початком», адже вона про витоки кожного з нас, і водночас про наш сьогоднішній шлях: з українською піснею, чи в моменти випробувань, чи у хвилини радості.

Обʼєднані спільною ідеєю, на сцені філармонії зібралися: Ірина Доля, Василь Понайда, Ольга Томків-Верхоляк, Олеся Левків, Віталій Білан, ТанцТеатр «Життя» та Академічний інструментальний ансамбль солістів «Високий Замок». А також творчі гості із Києва — Анджеліка Рудницька та Кость Гнатенко.

Ведучим програми став відомий український поет, киянин Костя Гнатенко, який за лічені хвилини до початку, поділився враженнями від підготовки та очікуваннями повʼязаними із майбутнім концертом:

«Готуючись до концерту після пережитого уночі великого обстрілу Львова, я сповнений вдячності шляхетній публіці, яка після таких тяжких випробувань знаходить сили та натхнення відвідувати наш концерт. Або ж навіть не лише прийти, а й співати з нами наперекір ворогу, адже ворог мріє загнати нас у смуту, у зневіру, щоб ми склали свої крила. Але ми, українці, щодня скасовуємо відомий афоризм – українські музи не мовчать. Ми дуже голосно про себе заявляємо. І наша гідність, наш національний гонор додають нам сили. І я буду дуже дякувати цій публіці, яка прийде, за те, що вони доєднаються до такого дуже гарного, душевного, ностальгійного проєкту «Пісні мого дому».

Я знаю, що запрошені дуже цікаві гості: буде донька Романа Шухевича, для мене велика честь з нею зазнайомитися і взяти в неї інтерв’ю. Буде донька дуже відомого українського маляра, професора Любомира Медвідя. І взагалі, я планую поспілкуватися з публікою, розпитати їх, які пісні співали у їх домівках, які з них вони передали, або ж збираються передати нащадкам.

Львів надзвичайно самодостатнє місто, не лише завдяки науковим, чи культурологічним закладам, а й тому, що саме тут зароджувалася традиція української естрадної пісні. Починаючи від Анатолія Кос-Анатольського і його сучасників. І для мене, як для киянина, дуже відповідально торкнутися цього пласту культури».

Розповів Костя Гнатенко і про пісні, які співали у нього вдома:

«У мене під одним дахом жили чотири покоління: прадідусь українську народну пісню «Туман яром, туман долиною», вони на два голоси з прабабцею співали. А от веж дідусь співав «Ой у лузі калина стояла», чудова українська пісня, шкода, що рідко виконується. Бабці дуже подобався романс «Сміються і плачуть солов’ї». Мама разом з моїми тітками вже співали «Червону руту». Так з поколіннями змінювалася і жанрова палітра». 

Також передконцертними емоціями поділилася співачка Анжеліка Рудницька:

«Після таких ночей, як сьогодні, мене рятують друзі та гарні події, які постійно відбуваються у Львові. Сьогодні я вже встигла побувати на виставці Євгена Лисика, побачитися зі знайомим, от навіть зараз поки ми спілкуємося, свої вірші читає Костя Гнатенко. Усе це надихає на ті пісні, які сьогодні співатиму. До речі, дуже правильною є концепція «Пісні мого дому». Бо у моєму дитинстві родина, коли збиралася, вона обов’язково співала. Ніколи не мовчали, завжди було багато тем для обговорення, а потім хтось обовʼязково заводив пісню. Моїм улюбленим дитячим спогадом є довгий стіл, який складався з кількох столів. Його усі разом швиденько накривали і потім співали. У дитинстві тобі ніхто не скаже, яким голосом, чи яку партію ти маєш співати. Ти просто шукаєш, де саме гармонійно будеш звучати серед голосів родини. Так і вчишся багатоголосся, відчувати єднання, вбираєш цю спадщину не з телевізійних записів, а від серця до серця.

Тому ті пісні, які пов’язані з нашим домом з нами на все життя. Навіть коли ти їх ніби забув, почувши згадуєш, що їх співали ще бабуся з дідусем.Це дуже особливі емоції, дуже цінні, які не можна взагалі нічим іншим перебити».

Дякуємо усім слухачам та слухачкам, яких до зали філармонії привело бажання почути пісні рідного дому та дякуємо Силам оборони та ЗСУ за можливість продовжувати плекати наші традиції, наші пісні, наше коріння.

Фото: Андрій Мудрик