Кшиштоф Меєр: ескіз до портрету композитора

Зацікавлення Кшиштофа Меєра фортепіано випливає з досить очевидного джерела: на цьому інструменті він грав з дитинства, а з часом достатньо добре, щоб виступати публічно як піаніст. Протягом багатьох років писав для себе, а інші піаністи включали ці твори до репертуару щойно після певного часу.

Афоризми (1961) – це цикл з 9 мініатюр, написаних 18-річним учнем Краківського музичного ліцею. Назва асоціюється з влучними літературними сентенціями, але з таким самим успіхом можна потрактувати цей цикл як парад різних характерів, бо це слово, як видається, до них найкраще пасує. Мініатюри атональні, що однак не означає повної свободи, щоб не сказати довільності в їх побудові. Поряд з елементами серійної техніки, форма співзвуччя і залежності між голосами обумовлюють два рішення, які з роками стали майже візитною карточкою Меєра. Одним є акорди, побудовані з інтервалів, симетрично укладених відносно гіпотетичної осі; другим – вишуканий контрапункт.

Про характер і експресію творів Меєра, особливо тих пізніших, свідчить передусім гармонія, яка ґрунтується на точних послідовностях інтервалів, а особливо на симетричних акордах. Меєр – прихильник тези, що музика повинна впливати на емоції слухачів (серед виконавських вказівок у його творах частіше зустрічається слово “espressivo”, а навіть “molto espressivo”), – вважає, що про виразність музики свідчить передусім гармонія. Не бачить однак сенсу повернення до романтичної гармонії, попри те, що спосіб, за допомогою якого творить наррацію своїх творів, можна співвіднести з тією епохою. Творення напруги на довгому видиху часто відбувається у квазірапсодійний спосіб, якби у сталому rubato. Численними є фігури, які виводяться з розбудованої трелі. Багато співзвуччя виникає з арпеджіо, а фактура неодноразово справляє враження такої, що “розсипається”. Ця музика “прямує” до чогось або створює очікування – що звернемося до тих дещо старосвітських метафор, а категоричні “cтвердження” проявляють себе в коротких, зазвичай акордових кульмінаціях.

Власне так звучить Quasi una Fantasia (2006), написана для учасників першого фортепіанного конкурсу ім. Бетховена, організованого в Бонні за ініціативою Павла Гілілова. Побажанням організаторів було пов’язати якимось чином твір з музикою патрона конкурсу, тому назва твору легко викликає асоціації із “Місячною сонатою”, а початковий мотив має право нагадувати початок IV Фортепіанного концерту Бетховена, пізніше можна почути ехо початку теми варіації з Фортепіанної сонати op. 109. Конкурсні вимоги сприяли тому, що композитор дав виконавцям шанс похвалитися як технічною віртуозністю, так і гарним звуком, і то в традиційному значенні цього слова. Цей “гарний звук” властиво обов’язковий у всіх творах Меєра.

Традиційна, а навіть романтично-імпресіоністична звукова чутливість неодмінна також у шести Intermezzo (2013). Кожне з них може існувати окремо, але разом творять виразно побудовану цілісність. Враження єдності викликає передусім гармонія, але також варіаційна насправді, хоча прочитувана повторюваність фігур у мозаїчній загалом тканині цієї музики. Контрасти акумулюються поступово, досягаючи кульмінації у п’ятій мініатюрі, а весь цей процес завершує intermezzo з характером виразного фіналу, на противагу настроєвому початку. Хто любить перевіряти, як з роками змінюється композитор, може порівняти цей цикл з Афоризмами, написаними на 52 роки раніше. У тих двох схожих за задумом циклах мініатюр легко помітні спільні риси, але виразно видно, що вийшло з-під пера молодого митця, а що написала вже зріла людина.

Імпульсом до створення Canzony для віолончелі і фортепіано (1981) було захоплення композитора грою видатного віолончеліста Девіда Герінгаса, який попросив його написати невеликий твір для нього і його дружини. Наміром Меєра було написання такої музики, в якій першочергову роль відігравала б мелодія. Натомість настроєве Misterioso для скрипки і фортепіано (1994) з’явилося на замовлення ІІ Міжнародного скрипкового конкурсу ім. Йозефа Йоахіма в Ганновері. Під час конкурсів, як відомо, багато учасників передусім старається імпонувати технічною вправністю – Меєр поставив перед ними інше завдання, даючи нагоду виконавцю підкреслити музичність, чутливість, а також вміння “співання” кантилени і делікатного виконання флажолетів.

Томас Весельманн

Роботу над Фортепіанним концертом я розпочав у 2009 році, а закінчив у наступному. Однак після кількох виконань вирішив повернутися до, здавалося б, готового твору і тільки у 2012 році він набув того вигляду, який має на даний момент.

Форма Квартету, виконуваного від початку до кінця без перерви, дозволяє двояке прочитання. З одного боку, її можна потрактувати як розбудований, багатофазовий одночастинний твір з довгою дорогою до кульмінації і не надто коротшим розв’язком тієї кульмінації. З іншого – оскільки драматургія багата на перипетії різного ґатунку: сповільнення і пришвидшення розвитку, різниця темпів, різноманітні звукові контрасти, а уважний слухач розпізнає повернення до минулих фрагментів – дозволяє вбачати в собі циклічну конструкцію. Можна тоді побачити в Кантаті п’ять частин, які виконуються attacca. Кожна наступна довша за попередню. Всі ці частини поєднує схожість початкових мотивів і закінчень, натомість відрізняє основний матеріал.

Кшиштоф Меєр

Виконавці :

• Марко Комонько, скрипка (UA)
• Зенон Дашак, альт (UA)
• Оксана Литвиненко, віолончель (UA)
• Оксана Рапіта, фортепіано (UA)
• Наталія Пелех, фортепіано (UA)
• Максим Сасько, фортепіано (UA)

Програма :

• Aforyzmy тв. 3 (1961)
• Quasi una fantasia тв. 104 (2005)
• Sei intermezzi тв. 121 (2013)
• Misterioso (1994)
• Canzona тв. 56 (1981)
• Фортепіанний квартет тв. 112 (2009)