На початку лютого британсько-німецкий валторніст Алек Френк-Джеммілл прибув до Львова для проведення майстеркласів гри на валторні та спільного виступу  з Олександром Гордоном у концерті «Водограй» оркестру INSO-Lviv, упродовж якого він не лише виконав соло, а й розділив диригентський пульт.  Напередодні виступу з музикантом для інтервʼю у медіа «The Claquers» поспілкувалась Поліна Кордовська. Упродовж розмови Алек Френк-Джеммілл не лише історією власної майстерності, а й виразною позицією на підтримку України.

Що, на вашу думку, найбільше приваблює людей у звучанні валторни?

Я думаю, людям подобається звук валторни, тому що він асоціюється з природою, лісом чи чимось подібним. Знаєте, кожен музикант говорить: «Мій інструмент найкращий, бо він найближчий до людського голосу», але я не впевнений, що це стосується валторни з її широким діапазоном. Проте з валторни дуже складно видобути звук — це вимагає певної боротьби. І саме тому в її звучанні є щось особливе — певна крихкість, притаманна самій людській природі.

Я вперше в Україні. Були два моменти, які змушували мене вагатися. По-перше, наскільки це зараз безпечно, чи виправдано те, що я приїду сюди? Другий аспект — моральний. Як іноземець, я задавався питанням: чи я створюю можливості для людей тут, чи, можливо, забираю їх? Але, якщо чесно, знаходячись у Великій Британії чи Швеції, не завжди можеш зробити щось реальне, щоб допомогти. Звичайно, можна пожертвувати гроші, можна навчати молодь… Але мене запросили робити те, що я вмію найкраще — музикувати. А ще для мене було дуже важливо провести майстерклас. Це виправдовує мій приїзд, попри всі ризики.

Деякі колеги-диригенти можуть сказати: «Навіщо ти туди поїхав?» Але ми, музиканти, повинні виявляти солідарність зі своїми колегами. Знаєте, я пив тут пиво із валторністами, і зрозумів, що у нас набагато більше спільного, ніж у мене з моїми сусідами в Манчестері. Так, йде війна, але це наші люди, і тому я маю бути тут.

Для мене очевидний шлях — більше цікавитися українською музикою та виконувати її. Це робить мене справді щасливим. Я відчуваю, що морально це абсолютно правильний вибір.

Читати інтервʼю на платформі «The Claquers»