Цьогорічний концерт-закриття сезону Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика має символічну назву – «Симфонія відновлення». Вечір 13 липня ознаменує не лише завершення 122-го концертного сезону, а й започаткування нового напряму діяльності філармонії – участь в програмах, що підтримують військових, ветеранів і цивільних, які постраждали від війни.

Про те, що чекає на слухачів філармонії на двох подіях 13 липня, у матеріалі для KyivDaily розповіла Марта Стецько.

Першим кроком на цьому шляху стане відкрита релаксаційна сесія Renaissance, яка розпочнеться того ж дня о 15:00. Тут поєднається  електронна ембієнт-музика – м’яке просторове звучання без конкретних ритмів чи мелодій, яке створює атмосферу спокою і дозволяє слухачеві зануритися у власні думки, з живим звучанням камерного струнного оркестру під орудою ветерана ЗСУ Олександра Іванька. У цьому складі виконуватиметься і твір, оркестрований британським композитором і терапевтом Найджелом Осборном, створений на основі його музикотерапевтичних занять із пораненими українськими військовими в реабілітаційному центрі Unbroken.

Власне концерт «Симфонія відновлення», який розпочнеться о 18:00, так само глибоко відлунює й продовжує ідею зцілення. У програмі музика Мирослава Скорика та Моріса Равеля – двох постатей, що тісно пов’язані з історією Львівської національної філармонії: чуттєва “Елегія” та міфічний “Карпатський концерт” Скорика, а також живописні Симфонічні фрагменти з балету “Дафніс і Хлоя” та один із найпронизливіших творів ХХ століття – Концерт для фортепіано з оркестром ре мажор (для лівої руки) Равеля.

Солістка Віоліна Петриченко описала свій досвід опанування концерту так:

«Цей концерт – важкий у всьому: емоційно і технічно. Він має звучати так, ніби грає піаніст із двома руками. Іноді це сприймається майже акробатично: вся фактура – у стрибках, а ліва рука розділена на співучу й акомпанементну частини.
Та, мабуть, найсерйозніший виклик для мене – це робота з оркестром. Оркестровка дуже насичена, з безліччю ритмічних діалогів, і в цих переплетіннях потрібно залишити простір для дихання – для справжньої музики.»

Ускладнена технічна й гармонічна мова цієї композиції стає зрозумілою й близькою, щойно інтерпретатори досягають у ній свободи.

«Концерт неймовірно красивий. Равель писав Вітгенштайну, що виконавці – це “раби, які повинні виконувати все, що написано в нотах”. Ми спробуємо виконати усе… Але водночас – залишитися вільними. І зробити справжню, живу, щиру музику», – додає піаністка.

Текст: Марта Стецько