Початок 30-х рр. вніс неабиякі зміни у мистецьке життя міста. На початку лютого 1930 року, після смерті Мечислава Солтиса, директором Польського Музичного Товариства та консерваторії обрали його сина Адама Солтиса (1890-1968). Саме тому до дириґентської, композиторської, педагогічної та музично-критичної діяльності додались ще й адміністративні обов’язки керівника.
Суттєво музичне життя пожвавилось від моменту появи радіотрансляцій з концертного залу Товариства (у прямому ефірі), завдяки відкриттю у Львові радіостудії у 1931 році та діючого музичного відділу (керував ним також Адам Солтис). У рамках цих трансляцій свій професійний рівень демонстрували колективи Польського музичного товариства, симфонічний оркестр Львівської філармонії, оркестр консерваторії, народні колективи, хори співацьких товариств. А також – піаністи, скрипалі, вокалісти тощо.
Втім, наступні роки принесли чимало змін, на жаль, не лише позитивних. Внаслідок поглиблення світової економічної кризи у 1933 році у Великому міському театрі (сьогодні – Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької) не відкрився новий сезон. Через це постало питання відновлення діяльності Львівської філармонії, що б захистило музикантів оркестру театру від розформування. Для цього президія міста Львова передала частину бюджету, призначеному для культури, Польському музичному товариству, якому доручили організацію поновлення діяльності філармонії.
Відтак, перший концерт «новоствореної» Львівської філармонії відбувся у залі Великого міського театру 20 листопада 1933 року під керівництвом її директора Адама Солтиса. У концерті прозвучали Варіації на тему Гайдна Йоганнеса Брамса, Шоста симфонія Петра Чайковського, увертюра «Сон літньої ночі» Фелікса Мендельсона та симфонічна поема «Король Кофетуа» Людомира Ружицького.
З моменту відновлення діяльності філармонії вона стала центром музичного життя міста. У короткий проміжок часу (чотири місяці) відбулось вісім концертів під орудою А. Солтиса та низка подій за участі відомих, запрошених із закордону дириґентів.
Симфонічний оркестр утворили інструменталісти Польського музичного товариства і Міського театру. Подібний склад мав оркестр Польської спілки музикантів, який функціонував у 20-х рр. Їх спорідненість виявляється в тому, що музиканти згаданих музичних інституцій на час виникнення філармонійного колективу іменувались колишніми оркестрантами ПСМ.
Симфонічний оркестр Львівської філармонії тісно співпрацював з колективами ПМТ. Ця співпраця тривала не лише в першому сезоні, коли інституція функціонувала під патронатом Товариства, але й у наступні роки, після відмови ПМТ у проведенні філармонійних концертів. Навіть при такій завантаженості та несприятливих умовах колективу вдалось здобути європейське визнання. Музичний критик Альфред Пльон, оцінюючи діяльність філармонії за другий концертний сезон, пише: “Незважаючи на суперечності й труднощі, керівникам В. Гожиці і М. Тюрку вдалось піднести довірену їм інституцію до відповідного мистецького рівня. В цьому їм значно допоміг оркестр, котрий за відносно короткий проміжок часу зробив величезний поступ. Правдоподібно, сьогодні оркестр Львівської філармонії є найкращим в Польщі після Варшавського”[1].
Протягом наступних шести сезонів діяльності оркестру (сезон тривав біля шести місяців) відбулась значна кількість симфонічних концертів, в яких брали участь 26 дириґентів: 11 львівських дириґентів і 15 дириґентів-гастролерів.
У цей період під егідою Львівської філармонії виступали видатні композитори – Моріс Равель, Бела Барток, Кароль Шимановський, солісти – Антон Рубінштейн, Ферруччо Бузоні, Ванда Ландовська, Леопольд Годовський, Яків Мільштейн, Ежен Ізаї, Пабло Казальс, співаки – Адам Дідур, Станіслава Корвін-Шимановська та ще багато інших. Філармонійний оркестр виступав під орудою таких львівських диригентів: Адам Солтис, Антін Рудницький, Віктор Гаусман, Маріан Альтенберґ, Юзеф Лєрер, Якуб Мунд, Броніслав Вольфшталь, Ярослав Лещинський, Єжи Колачковський, Альфред Штадлер, Казимир Гардуляк.
Не меншу роль відіграли також запрошені дириґенти – Казімєж Вількомірський, Тадеуш Мазуркевич, Валеріан Бердяєв, Герман Шерхен, Ігнац Ноймарк, Яша Горенштайн, Ґжеґож Фітельберг, Юзеф Ґолдштейн, Фелікс Нововейський, Едуард ван Бейнум, Анрі Пансі, Стефан Следзінський, Мечислав Межеєвський, Чеслав Левицький.
Без сумніву, пальма першості серед львівських дириґентів належить Адаму Солтису, котрий в першому сезоні поєднував функції директора й художнього керівника. Аналізуючи обставини, в яких перебували оркестранти, а також активну працю з ними Адама Солтиса, можна зробити висновок про те, що він був тим “фундаментом”, завдяки якому міг відбутися розквіт цього колективу. Згодом А. Солтис доклав чимало зусиль для підтримання його належного мистецького рівня. Це було нелегко, беручи до уваги вже згадані обтяжливі умови праці, безробіття членів оркестру в той шестимісячний період, коли інструменталісти не мали ангажементу.
“Стаціонарним” дириґентом оркестру можна вважати тільки А. Солтиса, і то в період 1933–1934 рр. Надалі дирекція філармонії навмисне не ангажувала сталого дириґента, віддаючи перевагу гастролерам – і для того, щоб зацікавити публіку “новинками”, і для того, щоб місцеві музиканти переймали досвід метрів[2].
Незважаючи на різні заходи щодо залучення дотацій для філармонії, наслідки економічної кризи ставали все помітнішими. Впродовж трьох місяців (5.11.1935 – 2.02.1936) відбулось лише шість концертів, а впродовж березня-квітня того ж року – жодного. У наступному концертному сезоні (1936-1937) ситуація ще погіршала. Втім, коли до Львова з авторським концертом приїхав Бела Барток – зал Польського музичного товариства був переповнений (на вул. Хорунщизни, 7; сьогодні – вул. Чайковського, 7, де й розташовується Львівська національна філармонія)!
У наступному сезоні (1938-1939) Адам Солтис вже працював виключно із колективами Польського музичного товариства.
_____
[1] Plohn A. Bilans sezonu. XIV. Koncert. Chwila. 1935. № 5784. 30 kwietnia. S. 7
[2] Там само
У статті використано матеріали видань:
- Солтис М.Е. Адам Солтис. Львів: Ліга, 2015. 224 с.
- Ферендович М. Диригентське мистецтво в музичному просторі Львова першої третини ХХ століття (джерелознавчий аспект). Дис. … канд. мистецтвознавства: 17.00.03. Львів, 2017. 282 с.
- Черепанин М. Музична культура Галичини: монографія. К.: Вежа, 1997. 324 с.
* Візуальні матеріали запозичені із польської електронної бібліотеки “Polona”