[КОНЦЕРТ СКАСОВАНО] Бетховен & Брамс

Бетховена і Брамса об’єднує не тільки перша літера у прізвищі. Першу симфонію Брамса сучасники називали «десятою Бетховена». Для них Брамс був продовжувачем традиції і апологетом класичних канонів досконалості, третім «Б» у товаристві Бах—Бетховен—Брамс. Брамса асоціювали з ідеєю «абсолютної музики», себто музики, яка не змальовує якийсь конкретний (приміром, літературний) сюжет, а промовляє сама за себе. Можливість почути твори обох титанів європейської класичної музики в одному вечорі — чудова нагода побачити водночас спорідненість і унікальність обох геніїв.

П’ятий і останній фортепіанний концерт Бетховена, також відомий як «Імператор», належить до творів, які отримали свою назву не з волі композитора. Бетховен не бажав, щоб цей твір мав яку-небудь назву, але вона таки закріпилася за концертом. І хоча можна провести певні паралелі між цим концертом і його третьою симфонією, яка початково була присвячена Наполеону (Бетховен згодом з люттю закреслив присвяту в рукописі), цей твір неможливо звести до якихось простих образів чи сюжетів. Насамперед, це музика _про музику_ — і саме тому концерт так часто виконуваний століттями пізніше. У цьому творі (єдиному зі своїх концертів, які композитор публічно сам не виконував як піаніст) Бетховен намагається злетіти ще вище в цьому жанрі, ніж сягали всі до нього і він сам. І йому це без сумніву вдається. Для виконавця 5-й фортепіанний концерт не просто є викликом для його технічної майстерності — це також інтелектуально-музичний пошук свого власного прочитання.

Свою Першу симфонію Брамс «випустив у світ» аж на 44-му році життя, хоча почав працювати над цим твором майже на півтора десятиліття раніше. Брамс чудово усвідомлював ту відповідальність, яка лежить перед ним як композитором щодо його першої симфонії; також певне суперництво з Вагнером за визначення подальшої еволюції симфонічної музики після Бетховена мотивувало Брамса завершити твір після багатьох років роботи. І якщо сучасники любили підкреслювати зв’язок між цією симфонією і Бетховеном (і натяк на «Оду до радості» в фіналі твору цьому трохи підігрує), то з віддалі часу ми маємо можливість бачити, наскільки ця музика є індивідуальною та суто по-брамсівськи геніальною.

Поряд з цими масштабними симфонічними полотнами прозвучить також увертюра «Король Стефан» Бетховена, яка належить до циклу, написаного на замовлення імператора Франца I до відкриття театру в Пешті: і цей твір чудово виконає роль «симфонічної прелюдії» програми.

Програма:

• Людвіг Ван Бетховен. Увертюра «Король Стефан», тв.117
• Людвіг Ван Бетховен. Концерт №5 для фортепіано з оркестром, мі-бемоль мажор, тв. 73
• Йоганнес Брамс. Симфонія № 1 до мiнор, тв. 68

Виконавці: