Україна. Матір. Шевченко

«…аби до кінця твір усе світлішав, і світлішав.
Прямував до Світла і Правди, як хотів Шевченко…»

Богдана Фроляк для Збруча

Грандіозний твір для симфонічного оркестру, хору та солістів, за який композиторка отримала Шевченківську премію, знову звучатиме у Львівській філармонії!

Ця музика написана спеціально для виконавців, які й виступлять на сцені 12 травня.  У 2014 році, під час перших кровопролитних подій Революції Гідності відома львівська мисткиня Богдана Фроляк пристала на пропозицію директора Львівської філармонії Володимира Сивохіпа написати велику композицію на вірші українського Пророка правди. Неабияке завдання оспівати Україну стало актуальним саме в час нового етапу боротьби за власну свободу, цінності та людяність…

У одному з інтерв’ю композиторка ділиться: «Праведная душе…» – ніби пісня про Україну, складена з Шевченкових віршів. Умовно цей твір ділиться на три частини. Перша частина – це Україна. Друга частина – це жінка, мати, доля. Третя – Шевченковий рай. Це – «Зоре моя вечірняя», «Сонце заходить» і «Заповіт». Центральною для себе, тихою кульмінацією я вважаю вірш «Нехай я заплачу, нехай свою Україну я ще раз побачу».

Тому другий особливий привід цього вечора — вшанування жінки-матері. Невипадково у філософському осмисленні Шевченка образ України символізує матір, — багатостраждальну, але віддану й  Оранту своїх численних дітей. Тому цю подію музиканти присвячують українським матерям, що втратили своїх дітей під час війни з російським окупантом.

У невловно тонкій, молитовно виплеканій музичній тканині твору висвітлюються емоційні глибини та переживання, що підсилюють звучання самого часу, у якому ми живемо. Водночас піднесеність та надія, що їх авторка втілює на завершення цієї симфонії-реквієму, свідчать про незримий візіонерський знак геніальних мистецьких творів, які захоплюють та втішають серця сучасників.