Як це — жити в історичний час і залишатись митцями своєї країни? Це питання історія ставить не лише нашому поколінню. Століття тому творці прекрасного також розуміли значення вибору. Для чеського композитора Леоша Яначека після поразки національно-визвольного повстання музика стала простором, в якому Чехія його дитинства з чарівливими народними танцями, просвітленим відлунням церковних дзвонів контрастувала з Чехією страждань та несправедливості. 

Музика Яначека про вміння шукати світло, навіть якщо ніч триває десятиліттями. В цьому є вплив і його вчителя-композитора — Антоніна Дворжака. Саме останньому приписують музичне відкриття Америки, хоча набагато більше праці композитор доклав до іншого відкриття — рідної Чехії. У його музиці оживали кращі мелодії Моравії та Богемії, винятком не стали камерні твори, серед яких чільне місце посідає Фортепіанний квартет мі-бемоль мажор. В ньому геній Дворжака постає в час свого тріумфу — після років боротьби та очікування, його питомо чеська музика пробила кригу несприйняття і тепер впевнено завойовувала сцени Європи.

Попри три десятиліття різниці, творчий шлях Антоніна Дворжака має низку точок перетину, з біографією Богуслава Мартіну, особливо географічних — Прага, Париж, подорожі Америкою та сховані в серці краєвиди чеських містечок, бажання творити нову музику, і нею дарувати життя відомим змалку народним пісням. Останньою зупинкою на шляху композитора стала Швейцарія, в якій в останній рік свого життя Мартіну написав Варіації на словацьку тему, для основи яких вибрав пісню з символічною назвою «Якби я знала».

Невблаганності історії зазнала і музика чеського авангардиста Марека Копелена. Йому передвіщали успішну карʼєру, однак зі зміною політичного режиму сучасна музика опинилась в Чехії під забороною. Твори Копелена з успіхом продовжували виконуватись закордоном, однак впродовж 15 років композитор не почув жодного з них на Батьківщині. Цей період міг стати переломним в житті митця, однак Копелену вдалось неможливе – викристалізувати в роки вимушеного мовчання власний стиль, зразком якого є «Cantus Rogans» для віолончелі соло.

Можливо, така кількість збігів в траєкторіях доль композиторів є просто випадковою, а можливо — це тяглість традиції? Провести паралелі, або навпаки впевнитись в розбіжностях творчості усіх чотирьох композиторів найкраще допоможе музика.

Виконавці:

• Оксана Гретчин, скрипка
• Теодор Кухар, альт
• Іржі Барта, віолончель
• Наталія Гуцул, фортепіано

Програма:

• Леош Яначек (1854–1928). Соната для скрипки і фортепіано (1914)
  • Con moto
  • Balada
  • Allegretto
  • Adagio
• Марек Копелен (1932–2023). «Cantus Rogans» для віолончелі соло (1999)
• Богуслав Мартіну (1890–1959). Варіації на словацьку тему (1959)
• Антонін Дворжак (1841–1904). Фортепіанний квартет мі-бемоль мажор, тв. 87 (1889)
  • Allegro con fuoco
  • Lento
  • Allegro moderato, grazioso
  • Allegro ma non troppo

Модераторка – Поліна Кордовська

Головний партнер події: České centrum Kyjev (Чеський центр Київ)