Фоє філармонії
250
Виконавці:
Програма:
Барвінський казав про себе: «Я — композитор без нот». Після десяти років концтабору в Мордовії він повертався до власної музики з пошкодженої пам’яті — бо рукописи спалили у дворі консерваторії, якою він керував 33 роки. Якименко своїх нот не позбувся — але його музика теж мовчала десятиліттями: емігрував, видань майже не було, архіви не розкривалися.
Обидва народилися 20 лютого. Обидва опинилися поза межами офіційної української музики — кожен своїм шляхом. І обидва досі повертаються.
2026 рік — ювілейний для Федора Якименка (1876–1945). Харків’янин, що починав у Петербурзі, а свій стиль знайшов у Франції — одночасно з першими імпресіоністами, ще до того, як це стало напрямком. Повернувся до Росії «французьким декадентом», якого не розуміли консерватори. Врешті осів в еміграції, писав витончену камерну музику, де українська інтонація зустрічається з європейською чутливістю початку ХХ століття — і не розчиняється в ній, а тримає свою форму.
На концерті прозвучать його «Шість п’єс на українські теми» для фортепіано в чотири руки, «Три п’єси на українські теми» для соло фортепіано та Еклога для англійського ріжка — рідкісний тембр у просторі «Вітальні», рідкісна сторінка в камерній музиці того часу.
Поряд — Соната для віолончелі та фортепіано Василя Барвінського: один із тих творів, що пережили все.
ЖИВИЙ ЗВУК